/Files/images/storya_sela/1.jpg

Два храми – дві епохи

Село Копані Радивилівського району Рівненської області розкинулось у мальовничій місцевості: Кременецькі гори та Почаївська лавра на півдні ,на півночі і заході поля і ліси, на сході - гора Божа, на якій знаходиться криниця з цілющою водою. Протяжність села із заходу на схід – 1745 метрів, з півночі на південь - 1028 метрів.

/Files/images/storya_sela/2.jpg

Християнська фігура в центрі села

Наше село знаходиться в південно – східній частині Радивилівського району Рівненської області. Воно межує із такими селами: на південь від нього знаходиться село Круки, на захід – село Перенятин Радивилівського району Рівненської області,на схід і північ відповідно села Комарівка і Крижі Кременецького району Тернопільської області. Село входить до складу Підзамчівської сільської ради. Відстань до районного центру - 20 км. З північного та східного боку села знаходиться сосновий ліс.

/Files/images/storya_sela/3.jpg

Одна із вулиць села

Згідно письмових архівних даних, що знаходяться в Дубенському міському архіві, перша згадка про село Копані датується кінцем XVІ ст. Воно входило до складу Кременецького повіту Волинського воєводства як земельне володіння одного із тодішніх землевласників.

/Files/images/storya_sela/4.jpg

Тут знаходиться приміщення шкільної бібліотеки

В той час територія місцевості, на якій сьогодні знаходиться село, була вкрита густим лісом, основу яких становили : дуб, береза, граб та чагарники.

/Files/images/storya_sela/5.jpg

Територія місцевої школи

Це були часи козацько–селянських повстань проти польської шляхти і турків-османів.

Тому місцеве населення, шукаючи порятунку від нападників викопувало в лісі своєрідні схованки – копанки. Вірогідно і сама назва села походить від цього слова.

/Files/images/storya_sela/п6.jpg

Типові будинки села

В таких копанках місцеві жителі не тільки переховувались від ворогів, а й жили. Разом з тим вони займалися господарством. З часом на місці копанок і поблизу них стали зводити невеличкі житлові глинобитні та дерев’яні хати, почало розвиватися домашнє господарство – будувалися хліви, стодоли,льохи, сараї.

/Files/images/storya_sela/7.jpg

Одна із вулиць села

Люди займалися рільництвом і скотарством, подекуди бджільництвом. Розводили курей, качок та гусей.

Під час визвольних змагань проти ворожого панування в першій половині XVІІ ст. місцеве населення частково брало в них участь.

/Files/images/storya_sela/8.jpg

Головна вулиця села

Протягом другої половини XVІІ - на початку ХVІІІ ст. в селі нараховувалось 23 двори і проживало близько 70 його мешканців (для порівняння: в Радивилові близько
146 будинків та 500 жителів). У 1795 році, коли Правобережна Україна була приєднана до Росії, землі нашого краю опинилися на кордоні з Австрією та увійшли до Кременецького повіту Волинської губернії. У селі появляється гончарне виробництво, місцеві жителі торгують своїми виробами в Радивилові, Почаєві, Дубні.

/Files/images/storya_sela/9.jpg

Дорога на Круки

Протягом XVІІІ – ХІХ ст. Копані поступово збільшуються. Життя в селі пожвавішало внаслідок дії залізниці Здолбунів – Радивилів, прокладеної у 1873 році

/Files/images/storya_sela/10.jpg

Дорога до ПП «Агро-Експрес-Сервіс»

Під час Першої світової війни село постраждало внаслідок бойових дій. Щодо подій 1917 – 1920 рр, то серед місцевих жителів були прихильники як УНР , так і інших поглядів.

/Files/images/storya_sela/11.jpg

Головна вулиця села

У 1920 - 1939 рр. Копані перебувають під владою Польщі. У вересні 1939 року до краю прийшла Червона Армія і він відійшов до складу СРСР.

/Files/images/storya_sela/12.jpg

Тут знаходиться відділення зв’язку

Основним заняттям селян було землеробство. Сіяли жито, овес, гречку, льонку, ячмінь, ріпу та коноплі. Садили картоплю, вирощували моркву, буряки, біб, квасолю.

На пана повинні були відробляти панщину, а пізніше повинності полягали у формі грошової сплати і відробітку.

/Files/images/storya_sela/13.jpg

На вулиці рідного села

/Files/images/storya_sela/14.jpg

Садіння картоплі у місцевому колгоспі.1978 рік.

Врожаї були малими – більше половини жителів залишались на зиму без великих запасів хліба. Землю обробляли плугом, сохою, драпаком, боронами. Городи близько хат копали.

/Files/images/storya_sela/15.jpg

Будні сільських жителів

/Files/images/storya_sela/16.jpg

Учні школи біля пам’ятного хреста «Борцям,що полягли за волю України»

Найбагатшими на селі були ті , хто мав 25 десятин землі і більше. Найбідніші мали до 4 десятин землі. В господарстві були хата, хлів, стодола. В основному тримали одну корову, одного або двоє коней, свиней, курей було мало, в основному тримали гусей.

/Files/images/storya_sela/17.jpg

Майстерня тракторної бригади

В Копанях найбагатшими людьми на початок ХХ ст. були: Чуй Петро, Чуй Степан, Орловський Федір – священник.

Крім землеробства займалися ремеслом. За Польщі на селі був коваль, столярі і шевці. З давніх – давен займалися ткацтвом. З конопель робили полотно, рядна. А для тіпання конопель використовували “їжаки ”. Деякі предмети місцевих ремесел зберігаються сьогодні у шкільному музеї. Про ковальство розповідають їхні вироби: серпи, коси, молотки, плуги, борони, драпаки та інше.

/Files/images/storya_sela/18.jpg

Сільський краєвид

Збереглося багато виробів теслярів: рублі, макогони, ціпи, нецьки. Із соломи плели великі солом’яники для зберігання зерна. Займалися також торгівлею. В селі була «лавка-магазин», де продавались сірники, гас, сіль, оселедці, тканини. Жителі села носили пішки в Радивилів та Броди продавати масло, яйця,сало і сметану.

/Files/images/storya_sela/19.jpg

Дорога на Адамівку

Жителі нашого села будували свої хати із дерева та глини, покривали їх сніпками із житньої соломи. Хати були малі із маленькими віконцями.У хаті був стіл, біля стола лавка, мисник , де зберігався посуд: дерев’яні ложки, миски, кружки, макітра. Горщики і баняки були у печі. Піч займала велику частину хати, бо вдень вона всіх годувала, а вночі на печі відпочивали.

/Files/images/storya_sela/20.jpg

Сільська ферма.1974 рік.

У багатих людей меблі у хаті були дерев’яні, для одежі була скриня. Обов’язково у кожній хаті у куті були
образи (ікони) з великими рушниками. Підлоги не було – була глиняна долівка.

Крім того в хаті була комора.Там стояли запаси харчів, діжка з червоними буряками,ріпою і морквою,хлібна діжка.

Господиня повинна була вміти пекти хліб. Коли пекли хліб, то вона приносила діжу з розчиною у хату і підрожчиняла, тоді як вистудить тісто – місить. Готували страви – варили борщ, юшку, кашу, галушки, затірку. Перед тим, як сідали їсти,молились до Бога.

Одяг був полотняний, святковий прикрашений вишивкою. Здавна існували обряди: народження дитини, хрестини, шлюб і весілля, похорон.

/Files/images/storya_sela/21.jpg

Сучасна техніка в місцевому господарстві

В Копанях почала діяти сільська школа, яка була облаштована в сільській хаті ще у 1930 році.

/Files/images/storya_sela/22.jpg

Приміщення старої церкви

Жителі нашого села святкували всі великі релігійні свята, а в присвятки – працювали. До Івана Богослова сіяли пшеницю, на Івана (літнього) сіяли огірки, на
Миколая (літнього) сіяли гречку. Молодь збиралася на вечорниці у когось в хаті, де пряли, вишивали та співали пісні.

/Files/images/storya_sela/23.jpg

Сучасна сільська церква

У неділю чи свято йшли до церкви. Сам храм знаходився на хуторі Адамівка(1 км.від села на північ), його споруда була дерев’яна, але згоріла в роки Великої Вітчизняної війни,а після війни збудували заново дерев’яну церкву, яка стоїть до цих пір. До речі, матеріали для зведення храму надали найзаможніші на той час селяни, а особливо священник Орловський Федір. Настоятелями місцевого храму у різний час були: до 1947 року – Орловський Федір, Анндросюк Григорій – 1947-1949роки, Зубкевич Павло, о.Григорій, о.Іван, о.Кирило, о.Михайло, о.Іван,
Синиця Мирослав – 1996-1998роки, Антонюк Олексій Павлович- з 1998 року.

/Files/images/storya_sela/24.jpg

Пам’ятний хрест з нагоди 950-ї річниці запровадження християнства

Біля старої церкви є нова цегляна церква, збудована у 90-і роки минулого століття за кошти парафіян села та кошти, які виділив колгосп «Нове життя»-голова Філіпчук Віктор Ананійович. Старостами у місцевій церкві починаючи з початку 1950-х років були: Кошельник Михайло, Мельничук Варфоломій, Коротун Олекса Михайлович, Воронко Олексій Митрофанович,
Коротун Антін, Коротун Прокіп Федорович, Бойко Іван Романович, Білецький Богдан Володимирович. Зараз обов’язки старости виконує Коротун Семен Володимирович. Біля церкви розміщений сільський цвинтар, якому вже більше 100 років. Тут є братська могила червоноармійців, які полягли за визволення села від німецьких загарбників.

/Files/images/storya_sela/25.jpg

Учні школи під час екскурсії на території «Агро-Експрес-Сервіс»

З червня 1941 р. до 19 березня 1944 р. село знаходилось під окупацією німецьких фашистів. Чимало місцевих жителів полягли на фронтах у складі Червоної Армії -
29 чоловік. Повернулися з війни-14 чоловік. Серед них були: Мельничук Іван Варфоломійович, Воронко Григорій Митрофанович, Повх Василь Григорович, Батьковець Олексій, Чуй Костянтин Степанович та Федун Роман Нестерович. Декілька жителів брало участь у діяльності УПА.

/Files/images/storya_sela/26.jpg

Сілький краєвид

Вони були арештовані і сиділи в тюрмах за підпільну діяльність: Гаврищук Володимир, Батьковець Олексій, Гаврищук Ганна, Сай Микола, Бойко Володимир,
Гаврищук Омелян, Пацула Володимир, Онук Пилип, Воронко Микола. Внаслідок подій Великої вітчизняної війни загинуло 69 односельчан. Під час визволення села 19 березня 1944 року загинув лейтенант радянської армії, житель Дніпропетровська Г.В. Ткаченко. Фактично радянська влада в Західній Україні існувала тільки у великих містах, у селах вдень було двовладдя, а вночі –всевладдя оунівців.

/Files/images/storya_sela/27.jpg

Водонапірна башта і колгоспна їдальня

Після війни село відбудовувалось. У 1947 році було створено колгосп “Червоний партизан“, який пізніше став називатися імені 17 вересня. Була місцева сільська рада: головою був Нікітін Іван Іларіонович, секретарем – Коротун Володимир Дмитрович,пізніше сільськими головами були Грицюк Василь Володимирович і Градовий Степан, секретарем сільради була Подолян Віра Савівна.
Ще з 1930 року у селі почала діяти школа.

/Files/images/storya_sela/28.jpg

Приміщення дитячого садочка «Сонечко»

Щодо хронологічних меж села в цілому , то на початок ХХ ст. в селі нараховувалось 34 двори і проживало 102 жителі.

Збереглися назви вулиць: Дубина, Пістонівка, Березина, Накінчани, Галіціяни, а також Шлях – дорога на Почаїв.
Є Старицька і Перенятинська дороги.

/Files/images/storya_sela/29.jpg

Сільський медпункт

Поля мали назву: Держиполь, Гончариха, Новина і Селевщина.

Легенда про ліс – “Боривуха“ – записана зі слів
Повх Варвари Григорівни: «Ріс густий ліс, а в лісі росли пустотливі дітлахи. І щоб трохи залякати дітей, батьки говорили , що в лісі водяться ведмеді – бурі вуха. Від того часу і пішла назва “ Буривуха “».

Жителі нашого села шанували звичаї і дотримувалися обрядів, передавали їх дітям.

/Files/images/storya_sela/30.jpg

Початок робочого дня на тракторній бригаді.1986 рік.

У 60-70-х роках ХХ століття в Копанях відбулися певні зміни: до села була прокладена кам’яна дорога від села Підзамче, збудовано промисловий та продуктовий магазини, клуб, в хаті Чуй Параскеви почав діяти медпункт. У 1972 році відкрито приміщення нової восьмирічної школи. Директором до 1994 року був Пастух Григорій Сергійович.

На місцевій фермі розводили свині, кури та худобу. Була організована тракторна бригада, на території якої був млин і кузня. У 1976 році на території ферми, біля контори колгоспу, було споруджено водонапірну башту, яка діє й понині і забезпечує водою добру половину села.

/Files/images/storya_sela/31.jpg

Сільський бар-магазин

Замість дерев’яних та кам’яних хат люди почали зводити власні будівлі із шлаку і цегли, які накривали бляхою і шифером. На власних городах, розмір яких в основному сягав до пів гектара, вирощували городину, кормові буряки, картоплю, сіяли ячмінь, пшеницю, жито, гречку та кукурудзу. До Копанів із Радивилова почав їздити рейсовий автобус п’ять разів на день. В селі працювало провідне радіо та поштове відділення, завідувачем якого ще до сьогодні працює Коротун Галина Пилипівна.

/Files/images/storya_sela/32.jpg

Екскурсія на тракторну бригаду

Населення села на початку 80-х років ХХ століття налічувало більше 400 мешканців. Близько трьох десятків підлітків навчалися в училищах,технікумах і вищих навчальних закладах. Близько двох десятків дорослого населення працювало на роботах в районному і обласному центрах. В цей час було збудовано приміщення дитячого садочка «Сонечко» і медпункту, відкрито новий магазин. Основна кількість населення села була зайнята сільськогосподарськими роботами в місцевому колгоспі – люди, заробляючи трудодні, вручну обробляли, в основному, площі цукрового буряка, так звані «норми», а також перевертали покоси, звозили й скирдували солому, перебирали картоплю, вирощували велику рогату худобу та свині.

/Files/images/storya_sela/33.jpg

Автобусна зупинка

У 1991 році місцевий колгосп у зв’язку із реорганізацією перейменовано на «Нове життя», пізніше – «Смерічка».

В селі проживає учасник війни в Афганістані-підполковник запасу- Казмірук Микола Макарович.

/Files/images/storya_sela/34.jpg

Одна із вулиць села

Наприкінці 90-х років ХХ століття Копані зазнають негативних змін: різко зменшується кількість населення, занепадає колгосп, рейсовий автобус в деякі дні зовсім перестав їздити.Перестав існувати сільський клуб.

/Files/images/storya_sela/35.jpg

Трактор у власному господарстві

Сьогодні Копані є мальовничим селом. Станом на 1 січня 2009 року в селі Копані (разом із підпорядкованим йому селом Адамівка) нараховувалось 117 дворів і проживало 431 особа. Разом із центральною вулицею в селі є ще 10 вулиць і вуличок.

/Files/images/storya_sela/36.jpg

Ігровий майданчик дитячого садочка «Сонечко»

В селі є школа, в якій за 2009 – 2010 навчальний рік навчалося 65 учнів. Також в селі є пошта, дитячий садок, бар – магазин, медпункт. Автобус курсує тричі на день, крім вихідних. Існує тут приватне підприємство
ПП “Агро-Експрес-Сервіс“. На сьогоднішній день є чимало проблем, пов’язаних із благоустроєм і газифікацією села, культурним відпочинком та побутовими зручностями та місцеві жителі всіляко намагаються їх подолати.

/Files/images/storya_sela/38.jpg

На природі поблизу рідного села

Зелені туї біля школи
Кiлькiсть переглядiв: 2205

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.