Матеріали узагальнено з мережі Інтернет.

Тема методичної розробки: Матеріали щодо організації та планування роботи «Школи молодого вчителя»

На початку навчального року методична рада розробляє і визначає однин з пріоритетних напрямів роботи з педагогічним кадрами - саме роботу з молодими спеціалістами, спрямовану на розвиток творчих здібностей молодих ввчителів, підвищення рівня їх професійної майстерності.

Розпочинається робота з видання наказу «Про організацію роботи з молодими вчителями», в якому було закріплюються за молодими і малодосвідченими педагогами вчителі-наставники для того, щоб надати молодим вчителям методичну допомогу в розв’язанні першорядних проблем, подоланні труднощів, із якими вони зустрічаються, підтримати їхню творчу наснагу, бажання плідно працювати.

Формування та становлення молодого спеціаліста відбувається протягом перших років педагогічної діяльності. Тому важливо, щоб його наставником був колега, який уміє поліпшити і підтримати позитивне в роботі молодого вчителя, допомогти знайти правильне рішення в будь-яких складних ситуаціях, повірити у свої сили, передати досвід, зробити його надбанням свого підопічного. Стосунки «наставник – молодий учитель» – це зазвичай стосунки довіри, доброзичливості, щирості, взаємоповаги.

З чого ж починається ця діяльність? Спочатку для визначення структури та планування методичної роботи з молодими спеціалістами здійснюється діагностування, а також ознайомлення з необхідною первинною інформацією.

При організації і проведенні навчання зустрічається немало труднощів. Головна з них - психологічного характеру. Те, що потрібно вдосконалювати свою майстерність, знають всі, але не всі роблять це в реальному житті. Відчуває вчитель потребу в підвищенні своєї кваліфікації – сам починає вчитися, не відчуває - противиться навіть грамотно організованому навчанню. Мотивація не впливає прямо і безпосередньо на якість роботи, але вона впливає на старанність,відповідальність. Щоб навчання було вмотивованим, його необхідно будувати з урахуванням реальних потреб вчителів. Існують різноманітні прийоми їх вивчення.

За допомогою опитування

Зміст потреб ми визначаємо за допомогою соціологічного опитування. Викладачі училища заповнюють ось такі діагностичні анкети. З їх допомогою ми з’ясовуємо, які труднощі виникають у молодих викладачів в навчанні.

Діагностична картка для молодих спеціалістів

(заповнює заступник директора з НР, наставник)

Потім – анкетування, яке дає змогу визначити труднощі в роботі молодих колег та сконцентрувати діяльність на подолання недоліків.Нижче приклади деяких зразків анкет.

Діагностична картка молодого спеціаліста

(заповнює молодий вчитель)

Вузлові питання навчально-виховного процесу оцінюються в балах:

4 бали – можу поділитися досвідом;

3 бали – досконало володію даним питанням;

2 бали – добре володію даним питанням;

1 бал – потребую методичної допомоги з даного питання.

Перелік питань:

1. Формування загально-навчальних умінь та навичок.

2. Реалізація на уроках міжпредметних та внутрішньо предметних зв’язків.

3. Розвиток логічного мислення і творчих здібностей учнів.

4. Диференційований підхід у навчанні учнів.

5. Організація самостійної роботи учнів на уроках.

6. Використання інформаційних технологій на уроках та в позаурочний час.

7. Здійснення учнями самоконтролю й самооцінки на уроках під керівництвом учителя.

8. Організація самоврядування.

9. Використання ігрових методів на уроках.

10. Опитування. Тематичний облік знань.

11. Вибір оптимальних методів навчання.

12. Вибір форм організації навчання.

13. Забезпечення високої працездатності учнів.

14. Самоаналіз уроку.

15. Вивчення особистості учня. Взаємини з учнями.

16. Визначення головного в змісті навчального матеріалу.

17. Уміння використати пізнавальні завдання в процесі навчання.

18. Розвиток творчої активності дітей на уроці.

19. Навчання дітей самоаналізу й самоконтролю на уроках.

20. Підтримання творчої активності дітей на всіх етапах уроку.

Усі молоді вчителі повинні працювати під керівництвом досвідчених педагогів за чітко розробленим планом. Робота в школі молодого викладача розрахована на три роки. Щомісяця відбуваються засідання, на які виносяться як практичні, так і теоретичні питання. Обов’язковим є надання практичної допомоги молодим колегам, консультації, взаємовідвідування уроків не лише у вчителів – наставників, а й інших вчителів. З перших годин роботи починається знайомство з колегами, з навчальним закладом. Вже стали традиційними такі заходи, як декада наставника, тиждень молодого вчителя.

Інформація, з якою треба ознайомити молодого вчителя

Зміст і форми роботи наставника з молодим вчителем

Орієнтовна структура індивідуального плану роботи молодого вчителя

Індивідуальний план складає молодий спеціаліст під безпосереднім керівництвом педагога-наставника, призначеного керівником на період навчального року роботи. План затверджується директором або його заступником з навчально-виховної роботи.

1. Навчальна робота:

· ознайомитися з правилами внутрішнього розпорядку;

· ознайомитися з навчально-методичною базою кабінету;

· ознайомитися з перспективним та поточним плануванням роботи закладу;

· детально ознайомитися з навчальною програмою з предмета та складання поурочно- тематичних планів;

· ознайомитися з вимогами до ведення документації;

· брати участь у плануванні роботи ;

· спланувати навчально-виховну та позаурочну роботу з предмета;

· підготувати тексти диференційованих завдань, контрольних, практичних,лабораторних робіт

· виготовити наочні посібники (вказати).

2. Виховна робота:

- ознайомитися зі змістом та формами позакласної виховної роботи, вимогами до планування;
- ознайомитися із календарем знаменних та пам’ятних дат на навчальний рік;

- освоїти орієнтовну програму вивчення індивідуальних особливостей учнів;

- скласти план виховної роботи класного керівника;

- вивчити особовий склад учнів класу, їхні індивідуальні особливості;

- налаштувати зв'язок з батьками учнів;

- провести класні години за визначеною тематикою;

- провести інформаційні години;

- підготувати і провести батьківські збори за визначеною тематикою;

- написати психолого-педагогічну характеристику класу.

3. Методична робота:

- брати активну участь у роботі загальношкільних заходів з методичної роботи та роботі школи молодого вчителя;

- ознайомитися з дидактичними вимогами до складання плану-конспекту уроку;

- ознайомитися зі схемами аналізу та самоаналізу уроку, виховного заходу;

- ознайомитися з методичною літературою з фаху, яка є в бібліотеці, кабінеті;

- вивчити картотеку передового педагогічного досвіду з предмета;

- вивчити досвід роботи наставника;

- відвідати уроки (вказати);

- провести відкриті уроки (вказати);

- працювати над створенням власної картотеки літератури з предмета;

- зробити зріз знань учнів, розробити план корекції знань.

4. Громадська робота:

- підготувати і провести бесіди, лекції та інші заходи (вказати);

- брати активну участь у роботі молодіжних організацій школи;

- виконувати доручення дирекції, педагогічного колективу.

Мета роботи: надати молодим вчителям методичну допомогу в розв’язанні першорядних проблем, подоланні труднощів, із якими зустрічається молодий вчитель, підтримати їхню творчу наснагу, бажання плідно працювати.

План роботи школи молодого викладача

І рік навчання

2 рік навчання

3 рік навчання

ПАМ’ЯТКА МОЛОДОМУ ВЧИТЕЛЮ

«Хто намагається розібратись

у хорошому, поганому на

своїх уроках, у своїх

взаємовідносинах з

вихованцями, той уже досяг

половини успіху»

( В.О. Сухомлинський)

1. Подолай страху перед початком уроку.

2. Свідоме створення тиші – твій перший крок до успіху.

3. Швидше вивчай можливості кожного учня.

4. Частіше усміхайся.

5. Умій тримати під контролем всіх учнів групи.

6. Важливе завдання вчителя – завбачити основні типові ситуації, які найчастіше виникатимуть на уроці.

7. Вчися вислуховувати учнів до кінця навіть тоді, коли вони відповідають неправильно.

8. Оцінка повинна бути обґрунтованою.

9. Раціонально організовуй різні види діяльності на уроці.

10. Наполегливо оволодівай навичками самоаналізу уроку.

11. Постійно використовуй методичні новинки.

12. Не затримуй учнів на перерві – розраховуй свій час

А Н К Е Т А

вивчення проблем молодого вчителя

1. Яких труднощів ви зазнаєте при підготовці до вашого першого уроку?

2. Яких труднощів ви зазнаєте при використанні наявної навчально – матеріальної бази кабінету ?

3. Ваша думка про необхідність проведення школи молодого викладача в навчальному закладі.

4. Яким ви бачите свого наставника як педагога і як людину ?

5. Які у вас виникають проблеми при підбиранні літератури для самоосвіти ?

6. На які методичні методи та прийоми ви б хотіли звернути особливу увагу на протязі навчального року?

7. Ваша думка щодо використання інноваційних технологій навчання.

8. Ваші пропозиції щодо роботи наставника з молодими педагогічними працівниками.

9. Які активні форми роботи Школи молодого викладача вам хотілося б бачити ?

10. Твоє відношення як людини до невдач.

11. Чи є вас якісь ідеї, які б ви хотіли реалізувати в цьому навчальному закладі?

Особливу увагу необхідно приділити цілому комплексу чинників, які допоможуть молодому фахівцю швидше адаптуватися до умов навчального закладу – це мотивація вибору його професії, той же характер, рівень професійної підготовки, ступінь активності включення у взаємовідносини з педагогічним колективом. Діяльність педагогічного колективу: особливості організації праці, умови роботи, ставлення колег та адміністрації, творчий характер діяльності навчального закладу – теж один з важливих чинників адаптації молоді.

Написавши конспект уроку, продумавши, ніби, кожен аспект відповіді та додаткових запитань – все таки при перших кроках проведення уроків досить часто спостерігаються такі помилки, про які, навіть, здається: «Ну як же я це не врахував?». І в залежності від характеру особистості молодого викладача, його внутрішньої сили буде залежати те, як він поставиться до своєї першої невдачі. Ось тут на допомогу і приходить викладач – наставник, який і допоможе молодому фахівцю утриматися «на плаву». Проаналізувавши проведений урок наставник повинен досить толерантно вказати на причини невдачі і так внести свої корекції, щоб молода людина збагнула – дійсно, це вже й не така й проблема, зате в другий раз я вже знаю, що робити. Всі розмови, співбесіди, консультації слід проводити таким чином, щоб молодий колега зрозумів, що нічого легкого в світі не буває і що невдачі – це поштовх до аналітичного продумування проведення наступних уроків. Головне, щоб викладач зрозумів, що для досягнення успіху необхідно багато попрацювати, що для того, щоб самоутвердитися потрібно глибоко розуміти свої шляхи руху до бажаного результату. В творчих пошуках легких перемог зовсім не буває! Якщо молодий педагог це усвідомить і це стане направляючим фактором в його педагогічній діяльності, то тоді можна з впевненістю сказати про те, що зерна праці цього викладача потраплять в родючий ґрунт і дадуть прекрасний врожай. Така молода людина завжди буде аналізувати свої помилки і робити відповідні висновки на майбутнє, в не впадати в розпач за мінімальних невдач. Саме тому кожен «важкий успіх» такого молодого викладача завжди необхідно похвалити, відмітити не тільки на рівні методичних засідань, а й на рівні колективу. Всього кілька секунд потрібно для того, щоб відмітити перші кроки успіху молодого фахівця, сказати йому слово похвали, щоб стимулювати його до його педагогічної творчості.

З чого ж починати свою педагогічну магістраль? Це питання задають десятки і сотні молодих викладачів. З дисципліни, відповідальності та виконання завдань. Адже тиша на уроці – це застосування викладачем самих різноманітних методичних прийомів та дій, які напрямлені саме на досягнення та рішення найпершого та найголовнішого з усіх завдань – створення свідомої дисципліни. Молодий педагог протягом проведення уроків повинен усвідомити, що уважність, делікатність, ввічливість самі по собі не виникають, якщо викладач кожною своєю дією не буде давати зразок гуманності, якщо хоча б на хвилину забуде, що на нього як в дзеркало, дивляться очі десятків учнів. За всім цим повинен постійно слідкувати викладач – наставник, щоб закріплювати все нові і нові навички в досвіді молодого педагога. Адже радість пізнання та впевненість у своїх силах – що може бути більшим стимулом в освітянській роботі.

Пройшовши перші «прості складності» молоді викладачі відчувають впевненість в своїх силах, а тому саме в цей період (коли вони не зациклені на тому, що і як правильно зробити, де не оступитися) у них і з’являються їхні перші «таємничі особисті думки» щодо вироблення власного педагогічного стилю роботи, свого бачення проведення уроків та виховної роботи з учнями в навчальному закладі на базі уже відомих методик викладання. Саме в цей період викладач і проявляє свою особисту методичну думку, якій необхідно дати правильне русло, яке, потрапивши у величезну ріку педагогічного досвіду, зробить свій вагомий внесок на освітянській ниві.

Постійна безперервність пошуку нового, цікавого призводить до формування у молодого фахівця його основних професійних якостей, які і визначать ступінь його майстерності педагога.

Саме тому на заняттях Школи молодого викладача і розглядаються інноваційні підходи до способів використання педагогічних технологій. І чим різноманітніші методи роботи, тим швидше молоді освітяни набувають педагогічних навичок та досвіду.

Тому дуже важливо крім різноманітних бесід з молодими спеціалістами, обміну думками, спільного моделювання уроків, випереджувального проведення уроків, консультування, спільної підготовки дидактичних матеріалів, огляду літератури та обговорення книг використовувати активні форми методичної роботи.

А саме:

· педагогічні ситуації – сукупність умов і обставин, які вимагають швидкого прийняття педагогічно правильного рішення;

· творчий портрет вчителя – робота спрямована на формування творчої активності, розвиток ініціативи (портрет свого майбутнього «Я - ПЕДАГОГ»);

· дебати – обговорення будь – якого питання, обмін думками, полеміка, дискутування, під час яких потрібно прийняти та відстояти своє рішення;

· дискусія – обговорення спірного питання, ідеями;

· ділова гра – навчання професійної діяльності шляхом її моделювання, близького до реальних умов, з обов’язковим динамічним розвитком ситуації, задачі або проблеми, які розв’язуються в чіткій відповідності до характеру рішень учасника;

· методичний турнір – форма роботи, спрямована на пошук нових ідей, шляхів вирішення актуальної проблеми;

· семінарське заняття – робота на ознайомлення молодими педагогами глибоких зв’язків між теоретичними та практичними аспектами педагогічної діяльності;

· практичне заняття – форма навчально – методичного навчання, під час якого організовується детальний розгляд окремих теоретичних положень і формуються уміння ат навички їх практичного застосування;

· «круглий стіл» - метод передбачає широке обговорення проблеми, під час якого висловлюються різні точки зору, оригінальні ідеї.

· відкриті уроки – загальноприйнятий методичний захід у навчальному закладі, на якому відбувається показ кращого;

· досвіду, пропаганда нових педагогічних надбань з актуальних питань педагогіки;

· взаємовідвідування уроків – метод обміну досвіду роботи, здійснення колегіальної допомоги в роботі молодих педагогів та поширення передового педагогічного досвіду.

Використання різноманітних форм та методів роботи з молодими викладачами і сприяють підвищенню їхнього фахового рівня освітян. Правильно організована методична робота Школи молодого викладача – це цілісна система діяльності педагогів – наставників, яка базується на досягненнях педагогічної науки та передового педагогічного досвіду і забезпечує зростання рівня кваліфікації, майстерності молодого педагога, підвищення його творчого потенціалу, що в остаточному підсумку сприяє поліпшенню якості знань учнів, їх вихованості та розвитку.

Треба відзначити особливу роль самоосвіти молодих фахівців. Педагогічне шефство передбачає допомогу у підборі відповідної літератури, щоб викладач був у курсі новітніх досягнень у галузі педагогічної та психологічної наук, викладання, методики спеціальних дисциплін.

Особлива увага приділяється вихованню в учительської молоді високих моральних якостей, запобіганню негативних проявів поведінки молодого вчителя: зарозумілості, вередливості, зверхнього ставлення до колег, безвідповідальності по відношенню до повсякденних обов’язків. І в той же час підтримувати ініціативу, творчий пошук, нові ідеї.

Така всебічна робота з молодими педагогами за три роки буде результатом до того, що величезний знак питання молодого педагога буде розігнутим, так як він отримає відповіді майже на всі питання.

За три роки активної, продуктивної роботи з наставником молоді викладачі мають глибокі знання методологічних основ педагогічної теорії та практики; усвідомлюють актуальні питання на сучасному етапі оновлення та розвитку; осмислюють досягнення та участь в реалізації ідей педагогічної та психологічної науки, що сприяють вирішенню актуальних проблем навчання та виховання; постійно підвищують рівень знань з теорії та методики викладання предмета; удосконалюють уміння та навички, які необхідні для реалізації

навчально – виховного процесу, завдань, які стоять сьогодні перед навчальним закладом.

Маючи такий багаж знань, умінь та навичок педагогічної діяльності молоді педагоги йдуть до нових рубежів педагогічної діяльності.

Рекомендації щодо складових частин мети та її формулювання

Мета уроку – основа ефективної діяльності вчителя та учнів, що визначає характер їхньої взаємодії. Вона реалізується у спільній діяльності всіх учасників навчально-виховного процесу.

У дидактиці зміст ціле покладання знайшов відображення у триєдиній меті уроку, яка конкретизує можливості навчання, розвитку та виховання учнів під час опанування учнями навчального матеріалу.

Мета уроку не виникає стихійно, а узгоджується із цільовими установками, визначеними до курсу або розділу, стандартами освіти, ураховує особливості учнівського колективу та відображає можливості вчителя.

У меті уроку формулюється ключовий результат, до якого повинні прагнути учасники навчального процесу, і якщо вона визначена нечітко чи вчитель погано уявляє собі шляхи та способи її досягнення, ефективності уроку важко досягти.

Суттєвими ознаками цілі є:

· модель бажаного результату;

· прагнення його досягти.

Способи визначення цілей навчання (за М.Кларіним):

· через зміст предмета (вивчити певне явище тощо);

· через діяльність учителя (ознайомити учнів із …, продемонструвати прийоми тощо);

· через внутрішні процеси інтелектуального, емоційного, особистісного й інших видів розвитку учнів (формувати вміння, навички…, розвивати мислення… тощо);

· через діяльність учнів (дослідити певне явище, розвивати задачі тощо).

Реалізація цілі – це процес, під час якого ціль із внутрішньої мети переходить у наслідок – результат діяльності.

Рекомендації до комплексного планування завдань уроку

Під час конструювання, організації та проведення уроку необхідно дотримуватись певних комплексних вимог. Вимоги до уроку поділяють на такі групи:

· виховні вимоги, які передбачають реалізацію виховних функцій навчання (єдність морального, етичного, трудового навчання, формування світогляду політичної культури учня, формування ініціативи, відповідальності, сумлінності, працелюбства);

· дидактичні вимоги, які полягають у реалізації принципів навчання, чіткому визначенні мети, завдань навчання, організації роботи та забезпеченні зворотного зв’язку;

· психологічні вимоги. Учитель повинен враховувати психологічні особливості учнів, їхні реальні навчальні можливості, стимулювати позитивне ставлення учнів до навчально-пізнавальної діяльності, формувати позитивну мотивацію;

· валеологічні вимоги, які спрямовані на забезпечення на уроці умов, що не шкодять здоров’ю учнів. Вони пов’язані не тільки з дотриманням режиму провітрювання, норм освітлення, розміру та розміщенню столів, а й створенням позитивного мікроклімату в групі, здійсненням профілактики розумової перевтоми…

· дотримання правил безпеки роботи та охорони праці учнями і викладачем – один з необхідних елементів процесу навчання;

· організаційні вимоги полягають у використанні різних форм залучення учнів до виконання запланованих видів навчальної діяльності,стимулюванні та оцінюванні їхньої роботи, прогнозуванні результатів.

Методичні поради щодо критерії оцінювання сучасного уроку

1. Точне й творче виконання програмно-методичних вимог до уроку; грамотне визначення типу уроку, його місця в розділі, курсі, системі внутрішньокурсових зв’язків, бачення особливостей кожного уроку.

2. Урахування реальних навчальних можливостей учнів, рівня їхньої вихованості, схильностей, потреб і запитів учнів.

3. Продумування й рішення в єдності завдань освіти, виховання, розвитку інтелекту, уваги, сприйняття, мислення; виділення найважливіших, домінуючих завдань уроку.

4. Вибір раціональної структури й темпу проведення уроку.

5. Концентрація уваги учнів на засвоєнні найважливіших наукових понять, теоретичних положень, закономірностей, виділення головного, забезпечення тісного й органічного зв’язку змісту уроку з життям, потребами суспільства, широке використання міжпредметних зв’язків.

6. Забезпечення практичної, політехнічної й профорієнтаційної спрямованості навчального процесу; створення реальних можливостей застосування учнями отриманих знань, умінь і навичок.

7. Розширення арсеналу вибору методів переважно за рахунок методів активного, інтенсивного навчання, використання на уроці оптимального сполучення словесних, наочних і практичних, репродуктивних та проблемно-пошукових методів навчання, методів роботи під безпосереднім керівництвом вчителя й самостійної роботи учня.

8. Сполучення загальногрупових форм роботи на уроці із окремими групами й індивідуальними, прагнення до організації навчальної праці як колективної діяльності.

9. Формування в усіх учнів усвідомленого й активного ставлення до своєї навчальної діяльності; використання виховних і розвиваючих можливостей добре організованого навчання на уроці.

10. Спілкування з учнями на основі сполучення високої вимогливості з повагою до особистості школяра.

11. Розвиток кабінетної системи навчання відповідно до вимог науково-технічного прогресу, доцільне, раціональне комплексне використання різних засобів навчання.

12. Дотримання сприятливих для роботи на уроці гігієнічних і естетичних умов.

13. Визначення змісту й обсягу домашніх завдань з урахуванням наявного часу, не допускаючи перевантаження учнів.

14. Чітке продумування задуму плану уроку й одночасна готовність гнучко перебудовувати його хід при зміні навчальних ситуацій.

Рекомендації щодо форм опитування учнів

Під час підготовки до уроку перед викладачем стоїть цілий ряд завдань. Адже необхідно педагогічно опрацювати наукову інформацію: виділити в матеріалі головне, продумати логічний виклад його, вибрати найбільш ефективніші методи та прийоми до даного уроку з даної теми.

Однією із форм роботи на уроці є перевірка знань та вмінь учнів (як домашнього завдання так і нового матеріалу), які викладач проводить за допомогою опитування.

Спрямованість підібраних запитань викладачем заставляють учнів порівнювати, аналізувати, шукати причини виникнення тих чи інших явищ, робити висновки, узагальнювати матеріал.

Під час організації закріплення вивченого навчального матеріалу викладач продумує форми опитування як:

· диференційованість завдань за мірою складності навчального матеріалу та з урахуванням індивідуальних здібностей учнів;

· включення до завдань запитань, вправ, операцій, що забезпечують розвиток аналітико-синтетичної розумової діяльності;

· запитання, що спрямовують мислення учнів на розв’язання загальних та окремих пізнавальних завдань, що вимагають творчого опрацювання інформації;

· постановка евристичних запитань;

· звертання вчителя до учнів з пропозицією доповнити, уточнити, виправити, знайти інше рішення.

Під час організації перевірки оцінювання знань, умінь та навичок викладач продумує такі форми опитування як:

· запитання, що сприяють розвитку в учнів навичок самоаналізу та самоконтролю (рецензування відповідей, запитання тим, хто відповідає тощо);

· відтворювальні запитання, проблемні, спрямовані на встановлення причинно-наслідкових зв’язків;

· фронтальна бесіда, тестова перевірка;

· створення під час опитування нестандартних ситуацій

Методика вивчення навчальних досягнень учнів

Основним видом оцінювання навчальних досягнень учнів є тематичне, тому що тільки у межах відповідної мети в учнів формується цілісне сприйняття об’єкта вивчення, забезпечується ситність та наступність у засвоєнні знань, можливість поступового їхнього опанування від нижчого до вищого рівня. Для тематичного оцінювання можна вибирати завдання, тести або запитання з різних блоків відповідних тем.

Оцінюючи навчальні досягнення учнів, враховують:

· характер відповіді учня: елементарна, фрагментарна, неповна, повна, логічна, доказова, обґрунтована, творча;

· якість знань: правильність, повнота, осмисленість, глибина, гнучкість, дієвість, системність, узагальненість, міцність;

· ступінь сформованості загально навчальних та предметних умінь та навичок;

· рівень оволодіння розумовими операціями: вміння аналізувати, систематизувати, порівнювати, абстрагувати, узагальнювати, робити висновки тощо;

· досвід творчої діяльності: вміння виявляти та розв’язувати проблеми, формулювати гіпотези;

· самостійність оціночних суджень.

За зазначеними орієнтирами і виділяють чотири рівні навчальних досягнень учнів: початковий, середній, достатній, високий.

І рівень – початковий. Учень здійснює пізнавальну діяльність під керівництвом вчителя; під час відтворення навчального матеріалу його відповідь елементарна або фрагментарна, зумовлена початковими уявленнями про предмет вивчення.

ІІ рівень – середній. Учень здійснює пізнавальну діяльність переважно під керівництвом вчителя, володіє елементарними вміннями навчальної діяльності; здатний розв’язувати задачі за зразком, розуміє терміни і поняття, відтворює основні положення предмета.

ІІІ рівень – достатній. Учень здійснює пізнавальну діяльність переважно самостійно, при відтворенні навчального матеріалу його відповідь правильна, повна понять, явищ, закономірностей, зв’язків між ними, а також самостійно застосовує знання в стандартних ситуаціях, володіє розумовими операціями (аналізом, абстрагуванням, узагальненням тощо), вміє робити висновки, виправляти допущені помилки.

ІV рівень – високий. Учень здійснює пізнавальну діяльність самостійно, з елементами творчості; відповідь його повна, логічна, містить власні судження; знання глибокі, міцні, узагальнені, системні; він вміє аналізувати проблему і знаходити шляхи її розв’язання, встановлювати причинно-наслідкові зв’язки, обґрунтовувати, узагальнювати, застосовувати знання на практиці, може вести дискусію з конкретного питання з використанням між предметних зв’язків.

Методичні поради щодо професійного самовдосконалення

Поняття професійне самовдосконалення вчителя містить у собі як складові елементи і самоосвіту, і самовиховання, і саморозвиток.

Орієнтовний перелік питань для визначення мети відвідування уроку

1. Реалізація дидактичних принципів навчання.

2. Ефективність застосування методів навчання.

3. Ефективність застосування форм навчальної діяльності.

4. Здійснення індивідуального та диференційованого підходу в процесі навчання.

5. Самостійна робота учнів з підручниками, першоджерелами, документами.

6. Вивчення діяльності учнів на уроці.

7. Формування в учнів позитивних методів навчання.

8. Практична спрямованість уроку.

9. Відповідність форм, методів, дидактичних завдань до структури уроку.

10. Особистісний підхід до учнів у процесі навчальної діяльності.

11. Ефективність використання ТЗН.

12. Ефективність використання наочності, демонстраційного експерименту.

13. Ефективність використання дидактичних матеріалів.

14. Організація узагальнення та самореалізації знань учнів на уроці.

15. Організація повторення навчального матеріалу.

16. Робота з підготовки учнів до тематичного оцінювання.

17. Виконання вчителем рекомендацій.

18. Робота з засвоєння учнями опорних знань, понять, явищ.

19. Якість виконання письмових робіт учнями.

20. Вироблення навичок культури усного і письмового мовлення засобами уроку.

21. Реалізація міжпредметних зв’язків.

22. Робота над удосконаленням навичок читання учнями.

23. Формування в учнів інтересу до вивчення математики.

24. Раціональне використання навчального часу на уроці.

25. Оптимальність обсягу, складність домашнього завдання, його місце і роль у структурі сучасного уроку.

26. Дотримання вимог навчальних програм.

27. Урахування вчителем реальних навчальних можливостей учнів.

28. Впровадження ППД у практику роботи викладача.

29. Надання методичної допомоги з математики.

30. Застосування проблемного навчання.

31. Застосування лекційно-практичної системи навчання.

32. Ефективність роботи вчителя з розвитку мови учнів на уроках математики, збагачення словникового запасу.

33. Застосування ефективних технологій та методик навчання.

34. Розвиток творчих здібностей учнів.

35. Вивчення стану викладання.

36. Контроль за об’єктивністю оцінювання навчальних досягнень учнів.

37. Вивчення системи уроків, роботи; реалізація виховного потенціалу.

Рекомендації щодо форм опитування учнів

Під час підготовки до уроку перед викладачем стоїть цілий ряд завдань. Адже необхідно педагогічно опрацювати наукову інформацію: виділити в матеріалі головне, продумати логічний виклад його, вибрати найбільш ефективніші методи та прийоми до даного уроку з даної теми.

Однією із форм роботи на уроці є перевірка знань та вмінь учнів (як домашнього завдання так і нового матеріалу), які викладач проводить за допомогою опитування.

Спрямованість дібраних запитань викладач заставляють учнів порівнювати, аналізувати, шукати причини виникнення тих чи інших явищ, робити висновки, узагальнювати матеріал.

Під час організації закріплення вивченого навчального матеріалу викладач продумує форми опитування як:

· диференційованість завдань за мірою складності навчального матеріалу та з урахуванням індивідуальних здібностей учнів;

· включення до завдань запитань, вправ, операцій, що забезпечують розвиток аналітико – синтетичної розумової діяльності;

· запитання, що спрямовують мислення учнів на розв’язання загальних та окремих пізнавальних завдань, що вимагають творчого опрацювання інформації;

· постановка евристичних запитань;

· звертання вчителя до учнів з пропозицією доповнити, уточнити, виправити, знайти інше рішення.

Під час організації перевірки оцінювання знань, умінь та навичок викладач продумує такі форми опитування як:

· запитання, що сприяють розвитку в учнів навичок самоаналізу та самоконтролю (рецензування відповідей, запитання тим, хто відповідає тощо);

· відтворювальні запитання, проблемні, спрямовані на встановлення причинно-наслідкових зв’язків;

· фронтальна бесіда, тестова перевірка;

· створення під час опитування нестандартних ситуацій

САМОАНАЛІЗ УРОКУ

пам’ятка молодому викладачу

Рекомендації щодо застосування засобів пізнавальної діяльності учнів на заняттях

· Підтримувати, зміцнювати й розвивати позитивну мотивацію.

· Сприяти скороченню часу повідомлення й обсягу готових знань і стимулювання проблемно-пошукової й самостійної навчально-професійної діяльності.

· Забезпечити формування й удосконалення навчальних умінь з переробки інформації й самоорганізації практичної діяльності й розвиток вольової сфери щодо досягнення навчально-пізнавальних ідей, самооцінки дій.

· Надати можливість для колективного ділового спілкування.

· Сприяти створенню внутрішнього комфорту.

Взаємодія з батьками:

Дбаючи про ефективну взаємодію з батьками, учитель повинен враховувати важливість таких чинників:

1. Запрошення батьків до співробітництва. Часто вчитель вважає, що батьки перебувають в опозиції до нього. Намагаючись запобігти можливим запереченням з їх боку, він починає розмову в директивному тоні замість того, щоб зрозуміти їх почуття, виявивши стриманість, відкритість. Доброзичливість, відкритість у спілкуванні з батьками — перший крок до співпраці з ними.

2. Дотримання позиції рівноправності. Об'єднання зусиль учителя та сім'ї школяра можливе за взаємного визнання ними рівноправності. Перший крок має зробити вчитель, оскільки до цього його зобов'язує професійний обов'язок.

3. Визнання важливості батьків у співпраці. Учитель повинен завжди наголошувати на важливій ролі батьків у вихованні та розвитку дитини.

4. Вияв любові, захопленості їх дитиною. Психологічний контакт із батьками виникає одразу, як тільки вчитель виявляє розуміння дитини, симпатизує їй, бачить позитивні та негативні риси. Батьки, відчувши доброзичливість учителя, більш охоче спілкуються з ним, налаштовуються на співпрацю.

5. Пошук нових форм співпраці. Учитель може запропонувати одному з батьків організувати батьківські збори, разом визначивши їх тематику, структуру тощо. Особливо корисний обмін думками з батьками щодо налагодження взаєморозуміння з дітьми.

Процес налагодження взаємодії з батьками ефективний за дотримання педагогом психолого-педагогічних правил та вимог. До них належать:

— використання заходів, спрямованих на підвищення авторитету батьків. У спілкуванні з батьками слід уникати категоричного тону, який може спровокувати образи, роздратування. Нормою мають стати стосунки, засновані на взаємоповазі. Цінність їх полягає у розвитку почуття власної відповідальності, вимогливості, громадянського обов'язку як учителів, так і батьків;

— довіра до виховних можливостей батьків, підвищення рівня їх педагогічної культури й активності у вихованні. Психологічно батьки готові підтримати потреби школи. Навіть ті батьки, які не мають педагогічної підготовки й освіти, з розумінням і відповідальністю ставляться до виховання дітей;

— педагогічний такт, неприпустимість необережного втручання в життя сім'ї.Класний керівник — особа офіційна, але за специфікою своєї роботи може стати свідком стосунків, які приховуються від сторонніх. Якою б не здавалася йому сім'я, учитель повинен бути тактовним, ввічливим, інформацію про сім'ю використовувати лише для допомоги батькам у вихованні дитини;

— життєстверджуючий, мажорний настрій при вирішенні проблем виховання, опора на позитивні риси дитини, орієнтація на успішний розвиток особистості. Формування особистості дитини передбачає подолання труднощів, протиріч у її житті. Важливо, щоб це сприймалося як вияв закономірностей розвитку (нерівномірність, стрибкоподібний характер, причинно-наслідкова обумовленість, вибіркове ставлення дитини до виховних впливів), тоді складнощі, протиріччя, несподівані результати не викликатимуть розгубленості у педагога.

Правові основи сучасного сімейного виховання.

Родина і суспільство взаємопов’язані. Сім» я чутливо реагує на всі структурні й функціональні зміни, що відбуваються в суспільстві, і певним чином сама впливає на суспільство. Тому необхідна постійна турбота держави про сім’ю. Водночас родина повинна керуватися не тільки вузько сімейними, а й суспільними інтересами.

В основі сімейного виховання лежить сімейне право, яке закріплено Конституцією України, Законодавством про шлюб та Цивільним Кодексом України. Правовідносини між батьками і дітьми регулюються таким міжнародними документами, а саме Загальною декларацією прав людини, Декларацією прав дитини і Конвенцією про права дитини, схваленою Генеральною Асамблеєю ООН і ратифікованими Верховною радою України.

У «Конвенції ООН про права дитини» (прийнятій у 1989 р.) зазначено, що кожна дитина МАЄ ПРАВО на життя, батьків і право на особливу турботу й допомогу. У сім’ї, як основному осередку суспільства і природному середовищі для росту і благополуччя дітей, повинен бути забезпечений особливий захист. Повний і гармонійний розвиток дитини потребує сімейного оточення, атмосфери щастя, любові й розуміння. Лише такі умови можуть підготувати дітей до самостійного життя у суспільстві і виховати їх у дусі загальнолюдських ідеалів, у дусі миру і власної гідності.

Конвенція включає основні положення про охорону здоров’я дітей, про роль, права та обов’язки батьків по створенню умов для такої охорони. Вона закликає батьків будувати взаємини з дітьми на високій морально-правовій основі. Родинна педагогіка повинна будуватися батьками на підґрунті відносин рівноправних особистостей, рівноправних суб’єктів права, а не на основі вимог старших, сліпого підкорення їм.

Батьки несуть відповідальність за забезпечення у межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов, необхідних для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Дитина має бути повністю підготовленою до самостійного життя в суспільстві і вихованою в дусі ідеалів миру, гідності, терпимості, свободи, рівності й солідарності, проголошених у Статуті ООН.

З цим всесвітнім документом узгоджені нормативні і законодавчі акти, які регламентують становище дітей в Україні, виховні функції батьків, роль сім’ї у формуванні особистості дитини.

Правові основи сімейного виховання в Україні ґрунтуються на відповідних статтях Конституції і Закону України «Про освіту», Конституція підкреслює, що «сім’я, дитинство, материнство і батьківство охороняється державою» 9 ст.51). Вона зобов’язує батьків утримувати дітей до їх повноліття (ст. 51) і попереджує,що «будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідується законом» (ст. 52).

До батьків і матерів, які не виконують свої обов’язки перед дітьми, може бути застосована сувора моральна кара – позбавлення батьківських прав. Причиною такого рішення може бути жорстоке поводження з дітьми, аморальний вплив на них, анти суспільна поведінка батьків; алкоголізм; наркоманія, проституція, хуліганство.

Одним з основних принципів виховання дітей в родині, що закріплені законодавством,є надання кожному із подружжя рівних прав і обов’язків стосовно своїх дітей. Це означає, що всі питання життя і розвитку дітей батьки вирішують спільно, ні хно з них не має переваги над іншим. Цей принцип гарантує захист дітей від прояву батьківського егоїзму, слугує базою для об’єктивних, розумних рішень, забезпечує найкращі умови для врахування інтересів дітей.

Закон України «Про освіту» чітко визначає відповідальність батьків за розвиток дітей(ст. 59). Батьки зобов’язані :

- постійно дбати про фізичне здоров’я, психічний стан дітей, створювати належні умови для розвитку їх природних здібностей;

- поважати гідність дитини, виховувати працелюбність, почуття доброти, милосердя, повагу до держави і рідної мови, сім’ї, старших за віком, народних обрядів та звичаїв;

- виховувати повагу до національно-історичних, культурних цінностей українських та інших народів, любов до своєї країни;

- сприяти здобуттю дітьми освіти у закладах освіти,забезпечувати повноцінну домашню освіту;

- виховувати повагу до законів, основних свобод людини.

Таким чином, Закон України «Про освіту» поставив перед родиною на перше місце завдання всебічного і гармонійного розвитку особистості дитини. Його вирішення можливе за умови відповідного способу життя і способу думок батьків, постійного спілкування з дітьми , за умови дотримання норм загальнолюдської моралі у поведінці і спілкуванні всієї родини.

************************************************************

ІНФОРМАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ В НАВЧАННІ

1.1. Аналіз педагогічних умов використання програмно-методичних комплексів у навчальному процесі

Правильне врахування психофізіологічних закономірностей навчально-пізнавальної діяльності є основою сформованої на базі багатовікового досвіду системи методів, засобів, організаційних форм, прийомів навчання та виховання.

Інформаційні технології навчання можуть бути ефективними і не шкодити фізичному та психічному здоров’ю учнів тільки тоді, коли вони органічно вписуватимуться у традиційну систему навчання.

Основною і необхідною складовою інформаційних технологій навчання є:

· педагогічні програмні засоби,

· або програмні засоби навчально-виховного призначення.

До комп’ютерно-орієнтованих засобів навчання можна віднести не тільки власне програмні засоби та різноманітні технології навчального призначення, а й інші засоби навчання, застосування яких поєднується з використанням обчислювальної техніки, зокрема і паперові навчальні посібники.

До програмних засобів навчально-виховного призначення умовно можна віднести, окрім власне програмних засобів навчального призначення, відеоматеріали, аудіоматеріали, гіпертекстові і гіпермедійні системи навчального призначення тощо.

Концепція інформатизації навчального процесу, заснована на органічному поєднанні традиційних і нових інформаційних технологій навчання та засобів навчання, передбачає:

· поетапне, поступове впровадження у навчальний процес програмних засобів навчально-виховного призначення,

· раціональне поєднання традиційних методів та засобів навчання, з сучасними інформаційними технологіями, що зрештою веде до поліпшення результатів навчання.

Досвід застосування комп’ютерно-орієнтованих засобів навчання свідчить, що найефективнішою формою використання педагогічних програмних засобів у навчальному процесі є їх включення до складу програмно-методичних комплексів, тобто використання програмних засобів разом із супроводжуючими друкованими матеріалами, призначеними для вчителя, а також для учнів.

Перехід до нових комп’ютерно-орієнтованих технологій навчання, створення умов для їх розробка апробації та впровадження, раціональне поєднання нових інформаційних технологій навчання з традиційними — складна педагогічна задача і потребує вирішення цілого комплексу психолого-педагогічних організаційних, навчально-методичних, технічних та інших проблем.

Основними серед цих проблем є:

● розробка науково-методичного забезпечення вирішення завдань інфор­матизації навчально-виховного процесу;

● підготовка педагогічних кадрів до використання в навчальному процесі засобів сучасних інформаційно-комунікаційних технологій;

● підготовка учнів до використання сучасних засобів навчально-пізнавальної діяльності;

● матеріально-технічне та науково-методичне забезпечення навчальних закладів;

● розробка методик використання сучасних інформаційних технологій нав­чання у навчальному процесі під час вивчення всіх без винятку навчальних предметів.

Успішне вирішення багатоаспектних проблем інформатизації навчального процесу можливе лише за дотримання психолого-педагогічних умов, які визначають результуючу ефективність навчально-пізнавальної діяльності.

Актуальність психолого-педагогічної проблематики обумовлена передусім тим, що вона охоплює практично всі питання, пов’язані з використанням комп’ютерної техніки у навчальному процесі:

● починаючи з психолого-педагогічного обґрунтування використання комп’ютерної техніки безпосередньо як засобу навчання,

● з’ясування психологічних особливостей використання комп’ютера учнями різних віко груп,

● розробки комп’ютерно-орієнтованих методичних систем навчання різних навчальних предметів,

● і закінчуючи таким практично важливим питанням, як подолання психологічного бар’єру, що виникає у багатьох потенціальних користувачів (вчителів, керівників навчальних закладів, педагогів-дослідників) стосовно самої ідеї інформатизації всього навчального процесу і пов’язаною з цим необхідністю докласти певні зусилля для оволодіння новими методами і засобами навчальної діяльності.

До числа найневідкладніших проблем, які потребують теоретичного і експери­ментального обґрунтування і вирішення, можна віднести:

● визначення мети створення і застосування у навчальному процесі комп’ютер­но-орієнтованих методичних систем навчання конкретних навчальних предметів:

● розробку методичних прийомів поєднання індивідуальних, групових і колективних форм комп’ютерне-орієнтованого навчання:

● розробку способів використання засобів навчання, які б забезпечували активізацію навчально-пізнавальної діяльності учнів, розвиток їх самостійності:

● розробку засобів навчання і методик їх застосування, спрямованих на реалізацію ефективного моніторингу навчального процесу та організацію ефективного управління навчальним процесом;

● визначення правильних педагогічне доцільних і обґрунтованих пропорцій між комп’ютерно-орієнтованими і традиційними формами навчання;

● формулювання та перевірку психолого-педагогічних вимог до педагогічних програмних засобів на всіх етапах навчального процесу;

● розробку ефективних форм управління навчально-пізнавальною діяльністю з орієнтацією на інформаційно-комунікаційні технології (ІКТ).

1.2. Вимоги до комп’ютерно-орієнтованих систем навчання

В основу використання засобів сучасних ІКТ в навчальному процесі, як і будь-яких традиційних засобів і систем навчання, повинні бути покладені загально визнані дидактичні принципи навчання. До них відносяться:

Ø принцип єдності навчання, виховання і розвитку:

Ø принципи науковості і систематичності:

Ø свідомості і творчої активності учнів у навчанні;

Ø принцип наочності, принцип міцності засвоєння знань, формування умінь і навичок;

Ø принцип диференційованого підходу до навчання кожного учня за умов колективної роботи класу;

Ø принцип розвиваючого навчання.

Конкретизуючи вимоги до навчального процесу, організованого з викорис­танням ІКТ, можна виділити як основні наступні принципи.

1.2.1. Принцип науковості

До змісту навчання слід включати тільки вірогідні наукові знання.

До змісту освіти, разом з тим, можуть включатись не тільки установлені в науці знання, але й фундаментальні проблеми сучасної науки.

Принцип науковості визначає не тільки способи та критерії добору змісту навчального матеріалу, але й способи його подання відповідно до сучасного рівня наукових знань.

У зв’язку з цим передбачається формування в учнів вмінь та навичок наукового пошуку, ознайомлення їхз сучасними методами пізнання.

До педагогічної моделі знань повинні бути включені як відомості про основні наукові факти: закони певної предметної галузі, так і про способи, якими ці факти встановлено.

Отже і відтворення навчального матеріалу, в тому числі з використанням засобів ІКТ, повинне відбуватись на основі моделей, які повинні бути адекватними науковому знанню і одночасно доступними для розуміння учнями.

Способи подання навчального матеріалу повинні відповідати сучасним науковим методам пізнання.

1.2.2. Принцип наочності

На основі цього принципу можна сформулювати вимоги до програмних засобів та комп’ютеризованих систем навчання:

· у засобі слід використовувати тільки таку модель об’єкту вивчення, яка максимально

сприяє реалізації мети навчання;

· модель, що реалізується програмно, слід подавати у формі, використання якої дає змогу найбільш чітко виділити і розмежувати суттєві ознаки об’єкту вивчення, зв’язки і відношення між його складовими, проявами досліджуваних явищ та їх причинно-наслідкову сутність;

· суттєві для аналізу різноманітної інформаційні технології навчаннях явищ та синтезу

моделей прояву цих явищ та елементи моделі об’єкту вивчення повинні бути акцентовані (кольором, миганням, звуком тощо).

Найважливіша перевага комп’ютерно-орієнтованих засобів навчання ґрунтується на сучасному розумінні принципу наочності і полягає у тому, що за умов використання педагогічних програмних засобів типу діяльнісних середовищ учні не тільки споглядають явища; моделі явищ, які є об’єктами вивчення, а й здійснюють перетворюючу діяльність з цими об’єктами, вони не є пасивними спостерігачами досліджуваних процесів і явищ, оскільки активно впливають на їх перебіг, при цьому навчально-пізнавальна діяльність набуває дослідницького, творчого характеру.

1.2.3. Принцип систематичності й послідовності

Для того, щоб в учнів з самого початку склалась система уявлень про діяльність, яку слід виконати: необхідно на початку навчання дати загальні установки; тобто створити орієнтувальну основу дій. Зміст навчального пред­мета і використання комп’ютерне-орієнтованих систем навчання повинні відоб­ражати логіку науки адекватно до її сучасного стану, відображати логіку системного розкриття сутності об’єктів і явищ дійсності; які вивчаються.

1.2.4. Принцип активного залучення всіх учнів до навчального процесу

Принцип активного залучення всіх учнів до навчального процесу вимагає від вчителя не тільки залучення учнів до активної діяльності на уроці.

Важливим є усвідомлення учнем необхідності власної діяльності, надання йому можливості обрання таких її видів, які найкраще відповідають його здібностям.

Формулювання вчителем критеріїв добору найбільш раціональних видів діяльності створює відповідну орієнтувальну основу.

Зміст діяльності, яка організована з використанням ПРОГРАМНІ ЗАСОБИ НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОГО ПРИЗНАЧЕННЯ, повинен відповідати засвоєним знанням.

З іншого боку, якщо на меті є формування в учнів умінь, які входять як складові до педагогічної моделі знань, то організацію діяльності можна здійснювати як слідування певним рекомендаціям, сформульованим у вигляді опису послідовності дій.

Якщо ж передбачено формування вмінь розв'язувати евристичні задачі, то необхідно надати учням можливість самостійно будувати план дій. Комп'ютер і ПРОГРАМНІ ЗАСОБИ НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОГО ПРИЗНАЧЕННЯ у цій ситуації можуть відігравати роль довідника.

1.2.5. Принцип індивідуалізації підходу у навчанні

Індивідуалізація навчання на основі ІНФОРМАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ НАВЧАННЯ може бути забезпечена при рефлек­сивному управлінні навчальною діяльністю. Для розв'язування цієї проблеми комп'ютерні програми повинні задовольняти наступні вимоги:

● використовуючи комп'ютерно-орієнтовану систему навчання, слід враховувати індивідуальні особливості учня, істотні для досягнення навчальної мети, причому не тільки найближчої а й віддаленої;

● використання комп'ютерно-орієнтованих систем навчання повинне забез­печувати врахування тривких і ситуативних індивідуальних особливостейучнів;

● у процесі накопичування даних про особливості конкретного учня з використанням комп'ютерно-орієнтованих систем навчання необхідно передбачати послідовне уточнення моделі учня, на основі якої відбувається управління пізнавальною діяльністю.

1.2.6. Принцип доступності

Доступністю визначається можливість досягнення мети навчання як загалом, так і на певному його етапі. Умовою й реалізації є наявність до початку навчання всіх його внутрішніх і зовнішніх передумов.

Принцип доступності пов'язаний з принципами систематичності і послі­довності, оскільки тільки ті знання, які подаються у строгій послідовності, з дотриманням вимог систематичності, стають доступними для сприйняття і засвоєння. Отже:

● системи навчання повинні створюватися цілеспрямовано з урахуванням проблем організації навчальної діяльності і необхідності розвитку всіх її компонентів;

● комп'ютерні засоби навчання повинні створюватися на основі предметного змісту і відповідно до програм навчальних курсів, але при цьому можуть ство­рюватися засоби для використання у вивченні різних навчальних дисциплін:

● системи навчання повинні створюватися для засвоєння системи понять: описаної з використанням ієрархії розумових дій і операцій суб'єкта навчання;

● інформаційно-комунікаційні технології навчання повинні органічно вписуватись у процес навчання, виступати як засоби колективної і самостійної діяльності учасників цього процесу;

● комп'ютерно-орієнтовані технології навчання повинні розроблятися і вико­ристовуватися з урахуванням вікових особливостей суб'єктів навчання:

● комп'ютерно-орієнтовані методичні системи навчання повинні задовольняти психолого-педагогічні, ергономічні дидактичні вимоги, створюватися на основі сучасних досягнень педагогічної науки:

● комп'ютерні програмні засоби слід супроводжувати докладним методичним забезпеченням, перед упровадженням в практику використання у навчальному процесі вони повинні пройти відповідні випробовування:

● комп'ютерні засоби навчання повинні легко адаптуватися до різноманітної інформаційні технології навчаннях конфігурацій обчислювальної техніки, а також відповідати рівню знань, умінь і навичок користувача, меті навчання, віковим особливостям учнів.

1.3. Визначення рівня досконалості педагогічного програмного забезпечення

Визначення рівня досконалості педагогічного програмного забезпечення проводиться, як, правило, шляхом експертного оцінювання.

Формування оцінювального судження вимагає доведення до експерта чіткого формулювання певних критеріїв досконалості і якості програмного засобу, призначеного для використання у навчальному процесі. Загальні вимоги до якості програмних засобів, сформульовані у формі номенклатури показників якості першого і другого рівня ДОТУ 285СМ14 та показників якості за ГОСТ 28195-84.

Досвід використання програмних засобів у навчальному процесі дозволяє згрупувати критерії визначення якості педагогічного програмного засобу за кількома напрямами.

1.4. Загальнодидактичні та спеціальні методичні вимоги до програмних засобів навчально-виховного призначення

Найбільш суттєвим для оцінювання придатності комп'ютерних засобів навчан­ня до використання у навчальному процесі є ступінь відповідності педагогічного програмного забезпечення (ПЕДАГОГІЧНІ ПРОГРАМНІ ЗАСОБИ) загальним дидактичним вимогам та вимогам методики навчання конкретної навчальної дисципліни.

Перга за все має визначатись придатність програмних засобів для викори­станій у класно-урочній організаційній формі навчання, інших формах на­вчання. Обов'язковим є також визначення типу уроку, на якому може бути використаний засіб (урок засвоєння нових знань; формування нових умінь, навичок;

застосування вмінь, навичок; узагальнення, систематизація вмінь, навичок; перевірка, визначення рівня навчальних досягнень; корекція знань, умінь, навичок; комбінований).

Використання ПЕДАГОГІЧНИХ ПРОГРАМНИХ ЗАСОБІВ на певному етапі навчання (на певному уроці) визнається доцільним, якщо:

а)забезпечується вища, ніж при використанні традиційних засобів навчання, ефективність навчання;

б) неможливо реалізувати певні засоби навчання у вигляді матеріальних, об'єктів (оригіналів у природних умовах, оригіналів у штучних умовах, модельних еквівалентів оригіналів-фізичних моделей);

в) відповідні вербально-знакові, графічні (статичні та динамічні), знакові, логічно-математичні моделі мають недостатню наочність та зрозумілість або надмірну складні.

ЗАСТОСУВАННЯ ІНФОРМАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ У НАВЧАННІ

2.1. Реформування освіти, організація і проведення педагогічних досліджень

Розвиток України визначається в контексті європейської інтеграції з орієнтацією на побудову громадянського суспільства. Прискорення науково-технічного прогресу вимагає підвищення вимог до якісного потенціалу працівників, які займаються генеруванням, розробленням і впровадженням нових технологічних ідей. А це ставить нові вимоги до професійної підготовки фахівців, оскільки саме вона сприяє переходу до інформаційного суспільства, а отже, і формуванню пріоритетів розвитку держави.

Підходи і практичні дії щодо розвитку системи освіти в Україні базуються на концепції створення умов для задоволення інформаційні технології навчання і професійних потреб особистості з можливістю удосконалення здобутих знань, розвитком творчого потенціалу.

Завдання навчальної дисципліни (а також її місце в навчальному процесі, очікувані результати дидактично обґрунтованої діяльності викладача й навчальної діяльності тих, хто навчається, узагальнений опис навчальних ситуацій у конкретних умовах вивчення певної дисципліни, формулювання суті дидактичних проблем і відомості щодо можливих шляхів їх вирішення в межах реалізації навчального плану, міждисциплінарні зв’язки тощо) мають ґрунтуватися на результатах аналізу цільової настанови та містити зрозумілі для тих, хто навчається, умови досягнення цілей навчальної дисципліни.

Таким чином, на даному етапі реформування освіти організація і проведення педагогічних досліджень є дуже актуальним і складним процесом, що будується на основі діяльнісного, особистісного і системно-структурного підходів. Під цим розуміється вдосконалення традиційної методики навчання, запровадження новітні інформаційних технологій до організації навчального процесу.

2.2. Інформаційні технології повинні використовуватись у поєднанні з традиційними

Історично обумовлено, що термін “технологія” виник у сфері матеріального виробництва, розвивався й досліджувався стосовно виробничих систем. Отже, з одного боку, узагальнене її визначення основане на властивостях виробничих технологій, а з іншого – виробнича інтерпретація є конструктивною базою з визначення нових інформаційних педагогічних технологій, що виникають у наш час.

Інформаційні технології повинні використовуватись у поєднанні з традиційними, і це дасть якісні результати навчальної діяльності.

Освіта базується на основі фундаментальних знань, які забезпечують мобільність і адаптивність до динамічних умов ринку праці. Таким чином, одним із пріоритетних напрямків розвитку вищої освіти є фундаменталізація професійної підготовки.

Серед найсуттєвіших проблем у навчанні є збільшення кількості навчальних дисциплін, а це, в першу чергу, призводить до зниження якості підготовки. Навчальна діяльність учнів має проходити з використанням нових інформаційних технологій і нових інструментів. Для якісного забезпечення навчального процесу в цьому контексті необхідно й відповідне матеріально-технічне і програмне забезпечення.

2.3. Структура методології навчання комп’ютерних дисциплін

Методології навчання має свою будову, конструкцію чи структуру, тобто сукупність зв’язків та відношень між елементами, яка інтегрує їх в єдине ціле. На рис. 1 показано ієрархічну структуру процесу навчання комп’ютерних дисциплін.

2.4. Можливості комплексного використання інформаційних технологій

Необхідно обґрунтувати й розкрити можливості комплексного використання інформаційних технологій для досягнення поставленої мети дисципліни й кінцевого результату навчання – знань.

З розвитком комп’ютеризації навчання технологія навчання стала усвідомлюватись як система засобів, методів організації й управління навчально-виховним процесом. На кінець 70-х – початок 80-х років відокремились дві складові педагогічної технології:

· використання системного знання для вирішення практичних задач

· використання в навчальному процесі технологічних засобів.

Комп’ютерні технології можна віднести до технологічних засобів, і вони спрямовані на підготовку особистості інформаційного суспільства, формування вмінь працювати з інформацією, розвиток комунікативних здібностей, формування дослідницьких умінь та вмінь вибору оптимальних рішень, забезпечення великим обсягом якісної інформації. Ці технології можуть застосовуватись у трьох варіантах:

І – технологія як “проникнення” (застосування комп’ютерного навчання з окремих тем розділу);

ІІ – як основна (застосування при вивченні базових тем);

ІІІ – як монотехнологія (коли весь процес навчання: діагностика, управління, моніторинг – проводяться за допомогою комп’ютера).

При опануванні комп’ютерних дисциплін необхідно застосовувати третій варіант, але при цьому, як уже зазначалось, не слід нехтувати і традиційними засобами навчання учнів, адже традиційні методи розвивають графічні навички побудов, виховують точність, охайність, увагу, зосередженість тощо.

2.5. Порівняльна характеристика традиційної та інформаційної технологій навчання

Порівняльна характеристика традиційної та інформаційної технологій навчання.

2.6. Труднощі використання комп’ютерних технологій у навчальному процесі

Головною особливістю навчання засобами комп’ютерних технологій є багатократне збільшення підтримуючої інформації, наявність інформаційного середовища. Крім цього, комп’ютер виконує функції робочого інструмента.

Безумовно, широке використання комп’ютерних технологій у навчальному процесі пов’язане з численними труднощами як суб’єктивного, так і об’єктивного характеру.

Це пов’язано з низкою факторів, основні з них:

· по-перше, відсутність належного матеріального забезпечення;

· по-друге, значну проблему (дефіцит) становить підготовка матеріалів для введення в електронні засоби та подальше передавання їх у переробленому вигляді користувачеві;

· по-третє, відсутність навчально-програмного забезпечення, яке покликане реалізувати ту чи іншу навчальну функцію.

Таким чином, процес упровадження комп’ютерних технологій є складним і багатоаспектним.

Програмне забезпечення має включати:

1. Завдання та методичні вказівки до кожної практичної роботи, передбаченої програмою;

2. Низку контрольних запитань із відповідного розділу курсу;

3. Доступ до довідкового матеріалу;

4. Методику розв’язування задач;

5. Загальний перелік запитань і задач, що виносяться на іспит (залік).

ВИСНОВКИ

На підставі вищесказаного можна зробити такі висновки:

· по-перше, інформаційні технології здатні гуманізувати освітні інформаційні технології та спонукають до постійної самоосвіти, перетворюють процес навчання у насолоду і дають можливість відчути практичні результати;

· по-друге, головне в технології навчання – це формування особистості учня, що гарантує педагогічний успіх незалежно від майстерності викладача.

За такого підходу інформаційна технологія виступає як система, складовими якої є учасники педагогічного процесу, та система теорій, ідей, засобів і методів організації навчальної діяльності для ефективного вирішення проблем, що охоплюють усі аспекти засвоєння знань і формування практичних навичок.

На сьогоднішній день актуальним залишається питання зростання ролі творчих елементів особистості, а це можливо при впровадженні до навчального процесу інформаційних технологій: прийомів, методів і методик пошуку нових рішень, а також активізація творчого мислення учнів.

Крім того, слід зауважити, що перехід до інформаційного суспільства кардинально змінює положення вищої освіти, її статус.

Освіта стає не лише інструментом взаємопроникнення знань і технологій у глобальному масштабі, але й засобом боротьби за ринок праці. Сучасному суспільству необхідна якісна освіта, спроможна забезпечити зростання потреби споживача та виробника матеріальних і духовних благ.

++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++++

Мотивація – основа для успішного оволодіння знаннями

Мотивація та інтерфейс до навчання зростають тоді, коли викладач заохочує пошук різних способів і результатів вирішення завдань, оцінює не тільки підсумок роботи, а й шлях та способи її виконання.

Зробити навчання таким, щоб учень відчув задоволення від результатів навчальної роботи, радість пізнання і подолання труднощів, складна і відповідальна задача викладача.

Запорукою майбутніх професійних успіхів молодого фахівця є висока професійна кваліфікація: закоханість у власну справу, формування орієнтирів, які поєднують особистісні та загальносуспільні інтереси. Головне завдання викладача або майстра виробничого навчання активізувати особистий потенціал учнів у процесі професійного навчання цілеспрямування формуванням мотиваційної сфери учнів.

Мотиваційна сфера складається з багатьох частин, головними з яких можуть бути:

- важливість та корисність набутих знань і можливість їх використання для вигоди собі та оточуючим, друзям, сім’ї;

- усвідомлення бажаного результату, як власно поставлені мети, для чого необхідне самостійне обміркування учнем різних варіантів досягнення бажаної мети і вибір того варіанту, де учень почуває себе найкраще;

- підняття рівня самооцінки учнів, віри в свої здібності і в себе (вихователь може переконати учнів в здібності до навчання, в можливості доводити справу до кінця, виконувати роботу добре та якісно);

- розвиток здатності бачити перспективу життя та усвідомлено ставити цілі власної діяльності. (щоб почувати себе щасливою людина повинна діяти цілеспрямовано);

- розвивати навички набуття свідомої постановки певної мети та позитивного досвіду досягнення її (“мріяти зосереджено ”);

- постійне виховання активної життєвої позиції – щоб досягти мети – треба багато працювати;

Задача виховання виявити потенційні можливості учня, нагадати кожному учневі про його можливості та створити мотивацію на успішний саморозвиток, виховати відповідальність за перебіг подій власного життя.

Використання різних форм і технологій навчання

Ключовим положенням професійної освіти України має стати врахування і розвиток освітніх інтересів особистості “Людина краще оволодіває знаннями тоді, коли бачить доцільність цих знань для майбутньої професії, може їх зробити засобом своєї діяльності”. Для реалізації цілеспрямованої особистої діяльності учнів на уроці пропонується використовувати такі активні методи навчання:

- проведення бліцопитування;

- залучення до роботи всіх учнів;

- створення комфортної психологічної підготовки учнів (стимулювання учнів за активну роботу);

- група з інтерактивним навчанням повинна бути маленькою (кожного треба почути);

- під час уроку дотримуватись регламенту та проявити стриманість до будь-якої точки зору;

- при підготовці завдань необхідно продумати кількість варіантів можливих відповідей;

- урок повинен захоплювати учнів, пробуджувати в них навчальні мотивації, навчати самостійному мисленню та діям.

Цікавою технологією проведення уроку є урок розвитку критичного мислення:

Критичне мислення можна успішно розвивати в добре та спеціально організованому навчальному процесі. Критичне мислення потребує часу, уваги, та мети. Головне питання розвитку критичного мислення: – «Що я думаю про це?» Як нова інформація впливає на мої погляди? і Що я буду робити по-новому?

Критичне мислення проявляється у здатності людини самостійно аналізувати інформацію; умінні бачити помилку і логічні порушення у твердженнях різних авторів або партнерів; аргументувати свої думки, змінювати їх, коли вони неправильні й відстоювати, якщо вірні; у прагненні до пошуку оптимальних та аргументованих рішень.

Слід зазначити особливості нестандартних уроків: їх актуальність, оригінальність, універсальність використання, можливість реалізації педагогіки співробітництва учителя і учня. Усе це дозволяє ефективно досягти мети й отримати необхідний результат.

Яким має бути сучасний урок щоб результатом його стало оптимальне співвідношення знань, умінь і практичних навичок?

Метою будь-якої технології є досягнення більш високого рівня навчання. Для здійснення цього педагогічна технологія повинна задовольнити такі вимоги: науковість, системність, передбачуваність, ефективність, можливість відтворювання, оптимальність.

Щоб звести до мінімуму ризик помилок і вибрати ту технологію, яка підходить всім вашим учням треба: чітко визначати соціальну групу, на яку орієнтована технологія; визначати освітній рівень учнів; з’ясувати для себе, чи будете ви використовувати технологію цілком, чи її основні елементи; зважити свої можливості в тому числі і матеріальні (оснащення класу); критично оцінити власний рівень підготовленості.

Однією з головних проблем сучасного навчання є формування самостійної пізнавальної діяльності учнів. Сучасні вимоги високої результативності навчання сприяли розробці багатьох різноманітних за формою та змістом шляхів оптимальної організації навчальної діяльності.

Застосування інтерактивних технологій вимагає певної структури уроку: мотивації, представлення теми і очікуваних результатів, надання необхідної інформації, інтерактивні вправи, підбиття підсумків.

Для організації інтерактивної роботи учнів на уроці необхідно:

-вирішення проблемних ситуацій

-завдання з можливістю вибору варіантів вирішення

-виконання конкурсних завдань на визначений термін

-використання ігрової форми навчання.

Ігрова форма проведення навчання дає змогу внести емоційне забарвлення в навчальний процес, зменшити стомленість учнів, а значить підтримувати їхню зацікавленість протягом уроку. Урок-гра дає можливість динамічного поєднання колективно-індивідуальної форми роботи учнів, раціональне співвідношення роботи зорової, слухової, логічної пам’яті, виконання практичних завдань і прийняття рішень, аргументацію та вирішення проблемних ситуацій. Творча співпраця викладача з учнями під час проведення уроку-гри позитивно впливає на подальшу активну роботу з даного предмету, дає ефективний зворотній зв'язок на уроках. Гра – це складний, але дієвий метод навчання. Перш ніж підвести учнів до гри, доцільно навчити їх окремим елементам ігрового навчання – методом аналізу конкретних ситуацій, вибору рішень. Для успішного проведення гри чітко сформулювати ситуацію, яка забезпечить досягнення поставленої мети навчання. Викладач має знати характерологічні особливості учнів, створювати умови для ділової обстановки. Необхідно створювати умови за яких, несміливі учні обов’язково б приймали участь в обговоренні поставлених проблем, висловлювали свою думку з того чи іншого питання.

Результати експериментальної роботи свідчать про високу педагогічну ефективність впровадження активних форм і методів навчання у підготовці конкурентно-спрямованих фахівців відповідно до сучасних вимог.

Особливе значення для розвитку учня має формування в нього загально-навчальних умінь: спостереження, порівняння, аналізу, виділення головного, узагальнення, конкретизації.

Для досягнення цієї мети необхідно використовувати сучасні методичні розробки, правильно підбирати тип уроку, чітко визначати головну мету і знайти ефективний метод контролю набутих знать.

Оптимальному вибору типу уроку і методом навчання сприяють інноваційні стилі і методи навчання.

Формулювання знань залежить від способу отримання знань і від використання добутих знань.

Згідно з такою методикою існують чотири способи навчання:

-спосіб спроб і помилок (СП)

При цьому завдання дається учням без пояснення, що примушує учнів думати, помилятися і все ж таки досягати мети, хай із допомогою вчителя. При цьому набуваються “гарячі” знання, а процес пізнання природний. Але теми таких уроків повинні бути досить простими і самостійний пошук рішення не повинен бути пов’язаним з небезпекою для життя і здоров’я. Крім того такий метод може бути дуже затратним.

-спосіб повчальний (П)

Цей спосіб може використовуватися для набуття нових теоретичних знань з використанням нової термінології, ознайомлення з досягненням сучасної науки, з використанням нових технологій. Перевагою такого способу є можливість надати велику кількість матеріалу за короткий термін. Недоліками такого метода є відрив від практики, односторонній зв’язок і неможливість перевірки засвоєння знань.

-спосіб наслідування (Н)

Цей спосіб дуже ефективний для поєднання теорії і практики. Він дозволяє швидше засвоїти практичні навики, зрозуміти необхідність теоретичних знань, і сприяє двохсторонньому зв’язку між вчителем і учнем. Цей спосіб вимагає досконально обладнаного робочого місця і високої кваліфікації педагога.

-спосіб обмірковування (О)

Цей спосіб вимагає певного досвіду від учня, теоретичних знань, різних технологічних процесів. В той же час цей спосіб дає можливість учню продемонструвати свою майстерність виявити творчість і підняти власну самооцінку.

Тестовий контроль в навчальному процесі

Контроль знань у навчальному процесі має свої організаційно-методичні особливості, науково обґрунтовані та офіційно визначені види.

Передбачається два види контролю знань учнів: поточний і підсумковий.

Поточний контроль проводиться регулярно на кожному уроці теоретичного навчання з метою перевірки рівня підготовленості учня до виконання конкретної роботи, у тому числі самостійної.

Форми поточного контролю знань учнів можуть бути найрізноманітнішими, та перевагу можна віддати:

· усне опитування особливо ефективне на перших уроках предмету, коли учню необхідно оволодіти термінологією предмету, новими поняттями, навчитися виражати свою думку на поставлені питання;

· письмове опитування, особливо ефективне, коли необхідно оцінити навики учнів до самостійної роботи, до вирішення задач і прикладів. Письмове опитування дає можливість перевірити вміння учнів застосувати отримані теоретичні знання на прикладах, пов’язаних з практичною роботою учнів;

· комп’ютерне опитування можна використовувати як для швидкої перевірки знань, так і для самостійної перевірки учнями своїх знань, що може спонукати їх до дальшої праці над питаннями, відповіді на які були хибними;

· тестове опитування допомагає дуже швидко перевірити знання учнів, але в такому опитуванні є елементи інтуїції, або просто здогадки і цей метод може використовуватися лише поряд з іншими методами опитування;

· диктант можна успішно використовувати, коли тема пов’язана з визначенням понять, з написання формул, з одиницями вимірювання. Диктант дає можливість швидко перевірити наполегливість учнів в оволодінні знаннями;

· контрольна робота може використовуватися для оцінки результатів вивчення теми і може складатися з теоретичних питань, тестових завдань або задач. Для цього повинні бути розроблені варіанти завдань і чим більше, тим краще;

· графічна робота може успішно використовуватися як для перевірки поточних знань, так і для оцінки підсумкових знань. Для перевірки поточних знань використовуються картки-завдання, виконання яких не вимагає виявлення креслярських здібностей, але вимагає доброго розуміння предмету і вміння правильно знайти необхідні дані і грамотно прочитати накреслене.

+++++++++++++++++++++++++++++++

1.Поняття про форми організації навчання

Форма – спосіб існування і виявлення змісту, його внутрішня організація. Форми належать до діяльнісного компонента процесу навчання і тому тісно пов'язані з методами. Форми організації навчання - зовнішнє вираження узгодженої діяльності вчителя й учнів, що здійснюється у встановленому порядку і в певному режимі.

В школі має місце урочна і позаурочна форми навчання, в кожній з яких використовується фронтальна, групова та індивідуальна форми організації навчальної роботи (їх ще називають загальними формами організації навчання).

Конкретними формами організації навчання є: урок, практикум, семінарські і факультативні заняття, навчальні екскурсії, співбесіда, індивідуальні та групові консультації, домашня робота учнів (їх ще називають спеціальними формами організації
навчання). Ікожна із форм навчання має свою структуру, яка відображає впорядкованість всіх її елементів, ознак. Так, для уроку найбільш характерними є такі ознаки: дидактична мета, обсяг навчального матеріалу, постійний склад учнів, керівництво з боку вчителя із урахуванням їх індивідуальних можливостей, послідовність різних видів діяльності вчителя й учнів, оволодіння учнями системою знань, умінь і навичок, регламентований час, певне місце за розкладом.

Доцільність застосування тої чи іншої форми визначається конкретною дидактичною метою, змістом і методами навчальної роботи. Класифікація форм організації навчання здійснюється за різними критеріями: кількістю учнів, місцем проведення навчання, тривалістю навчальних занять, дидактичними цілями.

За кількістю учнів форми поділяють на колективні, групові, парні та Індивідуальні. За місцем проведення навчання розрізняють шкільні (уроки, робота в майстернях, лабораторіях, на пришкільній ділянці) і позашкільні форми (домашня робота, екскурсії). За тривалістю навчання розрізняють класичний урок (45 хв.), урок-пара (90 хв.). За дидактичними цілями форми класифікують на: форми теоретичного навчання (лекція, факультатив, гурток, конференція), комбінованого навчання (урок, семінар, домашня робота, консультація), практичного навчання (практикуми, праця в майстернях, на пришкільних ділянках). Всі організаційні форми навчання тісно між собою взаємопов'язані: одні вирішують завдання успішного засвоєння знань (урок, екскурсія), інші – забезпечують творче застосування цих знань на практиці (практикуми, виробнича практика).

Вибір форм організації навчання залежить від основних завдань освіти і виховання, особливостей змісту предмета, конкретних цілей заняття, навчальних можливостей учнів, способів керівництва вчителем пізнавальною діяльністю учнів.

Історія розвитку школи знає різні системи навчання: індивідуально-групова (середньовіччя), класно-урочна (виникла в ХУІ-ХУИ ст.), взаємного навчання (XVIII ст.), індивідуалізованого навчання (XX ст.), лабораторно-бригадне навчання (20-ті р. XX ст., радянська школа), "план Трампа" (США, XX ст.), навчання методом проектів (XX ст.).

Класно-урочна система є найбільш поширеною формою організації навчання в багатьох країнах, її суть полягає в тому, що навчальна робота здійснюється з групою учнів постійного складу, приблизно однакового віку і рівня підготовки (клас), на протязі певного часу і за встановленим розкладом (урок).

Класно-урочна система має низку переваг в порівнянні з Іншими формами, зокрема індивідуальними: керівна роль учителя, чітка організаційна структура, раціональне використання часу, застосування різних методів і прийомів навчання, забезпечення пізнавальної активності учнів, послідовного і систематичного вивчення матеріалу. Водночас, дана форма має деякі вади: орієнтація на "середнього" учня, обмежені можливості у здійсненні індивідуальної роботи, наслідувальний характер навчальної діяльності учнів.

2. Урок – основна форма організації навчання. Типологія уроків

Будь-який урок характеризується цілями і змістом, методикою проведення, особливостями школи, учителя й учнів. З метою чіткої організації навчального процесу уроки необхідно класифікувати, виявити їх особливості і функціональні можливості. Основною класифікаційною одиницею уроків є поняття "тип". Уроки класифікують на типи в залежності від тих чи інших ознак.

В основі класифікації уроків за С. Івановим - основні етапи навчального процесу:

· підготовка до вивчення теми;

· первинне сприйняття навчального матеріалу;

· осмислення навчального матеріалу;

· закріплення знань шляхом повторення;

· закріплення через застосування знань на практиці;

· формування навичок в процесі вправ і тренування;

· контроль і перевірка;

· підведення підсумків, узагальнення результатів навчання.

Відповідно до названих етапів С. Іванов виділяє такі типи уроків: вступні; первинного ознайомлення з матеріалом; формування понять, засвоєння законів і правил; застосування знань на практиці; формування навичок (тренувальні уроки); повторення та узагальнення; контрольні; комбіновані.

І.Казанцев обґрунтовує типологію уроків за основним способом їх проведення і виділяє такі типи: урок з різними видами занять; урок-лекція; урок-бесіда; урок-екскурсія; кіноурок; урок самостійної роботи учнів у класі; лабораторне і практичне заняття.

Найбільш поширеною у педагогічній теорії і практиці є класифікація уроків за дидактичною метою. За цією ознакою виділяють такі типи уроків:

• уроки оволодіння новими знаннями;

• уроки формування і вдосконалення вмінь і навичок;

• уроки узагальнення і систематизації знань;

• уроки комплексного застосування знань, умінь і навичок;

• уроки перевірки і корекції знань, умінь і навичок;

• комбіновані уроки.

В "чистому" вигляді будь-який тип уроку (крім комбінованого) важко спостерігати.

Запропонована класифікація є зручною, дозволяє складати календарні і тематичні плани занять, "бачити" динаміку процесу навчання, формування знань, умінь і навичок. Але вона не відображає виховні завдання і характер пізнавальної діяльності учнів.

Співвідношення уроків різних типів залежить від характеру навчальної дисципліни, дидактичних цілей і завдань. Для чіткої організації навчального процесу на уроці важливо правильно визначити структуру уроків кожного типу. Структура уроку – внутрішня будова, послідовність його етапів.Розрізняють мікро- і макроструктуру уроків.

Макроструктура – послідовність етапів будь-якого типу уроку. Мікроструктура - внутрішня будова кожного етапу уроку (методи, прийоми і засоби навчання). Урок як процесуальна сукупність дидактичних компонентів має загальну дидактичну мету (ДМ), за допомогою якої прогнозується кінцевий результат уроку (КРУ). Дидактична мета уроку і його структура визначають тип уроку. Для досягнення реального результату формулюють конкретні дидактичні завдання (ДЗ). Дидактична мета уроку конкретизується на основі врахування провідної ідеї змісту навчального матеріалу, а завдання передбачають розкриття основних понять чи виконання практичних дій, що є складовими окремих компонентів змісту матеріалу і загальної дидактичної мети.

Кожне дидактичне завдання уроку обумовлює вибір методів навчання (МН). Структура методу є сукупністю елементів (прийомів, дій, операцій), послідовність яких залежить від змісту навчального матеріалу (ЗНМ). Засвоєння ЗНМ за допомогою конкретного методу навчання здійснюється в межах певної форми організації навчання (ФОН). Таким чином, щоб визначити шлях від дидактичної мети до формування реального результату кожного етапу, необхідно проаналізувати взаємодію таких елементів: ЗНМ, МН, ФОН. Названі компоненти процесу навчання взаємообумовлюють один одного та характеризують цикл взаємодії вчителя й учнів. Всі дидактичні компоненти утворюють складну динамічну систему, яка розвивається і підпорядковується дидактичному завданню окремого етапу, а в межах цілого уроку - загальній дидактичній меті. Без знання цих залежностей неможливо планувати, організовувати урок, аналізувати його результати.

Деякі дидакти вважають, що структура уроку є постійною, незмінною. На думку інших учених, вона є гнучкою. Кожний тип уроку відповідно до основної дидактичної мети має свою, тільки йому властиву, макроструктуру, яка в залежності від змісту навчального матеріалу, підготовленості учнів, особливостей обладнання може частково змінюватись. Ефективність будь-якого уроку визначається не стільки його макроструктурою, скільки мікроструктурою, до складу якої входять різні методи і прийоми, форми колективної та індивідуальної роботи. Так, наприклад, усвідомлення нового навчального матеріалу можна забезпечити через застосування проблемного викладу, евристичної бесіди, самостійної роботи з книгою, демонстрацію кінофільму та ін. Доцільність тих чи Інших типів І структур уроку необхідно оцінювати за кінцевими результатами навчання, а не за його структурною досконалістю і завершеністю.

Урок оволодіння новими знаннями

Урок цього типу іноді називають уроком засвоєння нових знань. Важливим завданням уроку є свідоме оволодіння учнями системою наукових понять, законів чи іншими формами знань, способами виконання дій. Основними критеріями засвоєння знань є сформованість світогляду, уміння формулювати різні визначення пояснювати їх, наводити приклади, переказувати матеріал своїми словами, застосовувати знання на практиці (за зразком чи в змінених умовах). Урок оволодіння новими знаннями має таку структуру:

1. Перевірка домашнього завдання, актуалізація і корекція опорних знань.

2. Повідомлення теми, мети, завдань уроку і мотивація навчальної діяльності.

3. Сприймання і первинне усвідомлення нового матеріалу, осмислення зв'язків і відношень в об'єктах вивчення.

4. Узагальнення і систематизація знань, застосування їх в різних ситуаціях.

5. Підведення підсумків уроку і домашнє завдання.

Урок формування і вдосконалення вмінь і навичок

Використання цього типу уроку передбачає формування в учнів навчальних умінь і навичок, їх удосконалення і закріплення на основі виконання системи вправ. Найбільш загальна структура уроку:

1. Перевірка виконання д/з, актуалізація і корекція опорних знань і практичного досвіду учнів, повідомлення теми, мети і завдань уроку, мотивація учіння учнів.

2. вивчення правил і способів дій (вступні вправи).

3. Первинне застосування набутих знань (пробні вправи).

4. Застосування учнями знань і дій в стандартних умовах з метою засвоєння навичок
(тренувальні вправи).

5. Творче перенесення знань і навичок в нові чи змінені умови з метою формування вмінь (творчі вправи).

6. Підсумки уроку і повідомлення д/з.

Урок узагальнення і систематизації знань

Цей тип уроку використовують після вивчення важливих розділів програми, Його основним завданням є приведення засвоєних на попередніх уроках теоретичних положень в систему.

Структура уроку повинна відповідати логіці процесу систематизації знань: від узагальнення окремих фактів до формування понять, їх систем і від них – до засвоєння провідних ідей і теорій науки. Урок узагальнення і систематизації має такі структурні етапи:

1. Повідомлення теми, мети, завдань уроку і мотивація навчальної діяльності учнів.

2. Відтворення і корекція опорних знань.

3. Повторення й аналіз основних фактів, явищ, подій.

4. Узагальнення і систематизація понять, засвоєння системи знань і їх застосування для пояснення нових фактів і для виконання практичних завдань.

5. Засвоєння провідних ідей і основних теорій на основі широкої систематизації знань.

6. Підсумок уроку і повідомлення д/з.

Урок комплексного застосування знань, умінь і навичок

Використання цього типу уроку передбачає виконання учнями складних комплексних завдань, які охоплюють матеріал кількох розділів чи тем навчальної програми. Основною дидактичною метою уроку є реалізація засвоєних понять і теорій в інтелектуальній ни практичній діяльності учнів.

Структура уроку:

1. Перевірка д/з, відтворення і корекція опорних знань, навичок й умінь, необхідних учням для самостійного виконання практичного завдання.

2. Мотивація навчальної діяльності (усвідомлення учнями практичної значущості знань, умінь та навичок). Пояснення - який характер самостійного завдання, як підходити до його виконання, які повинні бути його результати, як оформити звіт.

3. Осмислення змісту і послідовності застосування практичних дій: що в них відомо, знайоме. Що необхідно вирішити творчо, які узагальнені способи виконання дій можна застосовувати в даній ситуації в дещо зміненому вигляді, які треба використати інструменти, прибори, апарати.

4. Самостійне виконання учнями завдання під контролем і за допомогою вчителя.

5. Узагальнення і систематизація учнями результатів роботи (після виконання – учні аналізують отримані результати, відображають їх у вигляді таблиць, графіків, діаграм).

6. Звіт учнів про способи й результати виконання роботи і теоретична інтерпретація отриманих результатів. У звіті - вказується тема, завдання, вихідні теоретичні дані, розкривається хід роботи, аналізуються отримані результати.

7. Висновки уроку і д/з.

Урок перевірки і корекції знань, умінь і навичок

Контроль і корекція здійснюється на кожному уроці; але після вивчення великих розділів програми вчитель проводить спеціальні уроки контролю і корекції, щоб виявити рівень оволодіння учнями комплексом знань, умінь і навичок. Таку перевірку називають тематичним обліком знань.

Структура уроку:

1. Мотивація навчальної діяльності учнів і повідомлення теми, мети і завдань уроку.

2. Перевірка знання учнями фактичного матеріалу й основних понять, уміння розкривати зовнішні і внутрішні зв'язки в предметах і явищах.

3. Перевірка глибини осмислення знань і ступеня їх узагальнення (письмове опитування, самостійна робота, складання і заповнення узагальнюючих таблиць).

4. Застосування учнями знань в стандартних умовах.

5. Застосування учнями знань в змінених (нестандартних) умовах.

6. Перевірка, аналіз й оцінювання результатів виконаних завдань.

7. Підсумки уроку і повідомлення д/з.

Комбінований урок

Я.Коменський вперше застосував та обґрунтував тип уроку, в основі якого – формальні ступені (рівні) навчання: підготовка до засвоєння нових знань; оволодіння новими знаннями й уміннями; їх закріплення і систематизація; застосування на практиці. Названі етапи уроку можуть бути скомбіновані в будь-якій послідовності, що робить урок гнучким і забезпечує можливість для досягнення різних навчально-виховних завдань. Крім цього, комбінований урок, його етапи узгоджуються із закономірностями процесу навчання, динамікою розумової працездатності учнів. В масовій практиці доля комбінованого типу уроку становить біля 80% від загальної кількості уроків, що проводяться в школі. Водночас, в умовах комбінованого уроку вчителю бракує часу не тільки на організацію засвоєння нових знань, але й на всі інші види пізнавальної діяльності.

Комбінований урок, як комбінація структурних елементів вже відомих нам типів, передбачає досягнення двох або більше дидактичних цілей. Наприклад, комбінований урок, в якому поєднується перевірка раніше засвоєного матеріалу і оволодіння новими знаннями (дві дидактичні цілі), має таку структуру:

1. Перевірка виконання д/з.

2. Перевірка раніше засвоєних знань методом:

а) фронтально бесіди;

б) індивідуального усного опитування чи короткочасної письмової роботи з тестовими завданнями.

3. Мотивація учіння школярів, повідомлення теми, мети і завдань уроку.

4. Сприйняття і усвідомлення учнями нового навчального матеріалу.

5. Осмислення, узагальнення І систематизація знань.

6. Підведення підсумку уроку і повідомлення д/з

3. Дидактична характеристика основних структурних елементів уроків різних типів

1. Перевірка домашнього завдання, актуалізація і корекція опорних знань.Мета етапу - одержати уявлення про якість засвоєного учнями матеріалу, виділити опорні знання. З перших хвилин уроку школярів необхідно включити в активну навчальну діяльність (енергійний, діловий початок, постановка проблемних запитань, завдань, розв'язання пізнавальних задач та ін.). Це створює умови для активності і самостійності учнів на протязі всього уроку. Зміст домашнього завдання, його результати доцільно перевіряти фронтально, при активній участі всіх учнів класу. Особливу увагу під час перевірки необхідно приділити складним завданням. Результати письмових робіт вчитель оцінює, зазвичай, після уроку. На початку уроку іноді використовують короткочасні письмові роботи, тестові завдання і програмоване опитування. Письмове опитування доцільно поєднувати з усним.

З перевіркою домашнього завдання тісно пов'язана актуалізація І корекція опорних знань. Це створює міцну основу, фундамент для засвоєння нових знань. Цей етап протікає по-різному. В залежності від логіки процесу навчання в різних типах уроків використовуються такі методи і прийоми: бесіда, письмова робота, короткий запис відповідей, заповнення таблиць, повторення матеріалу за підручником, використання науково-популярної і довідкової літератури, аналіз схем і таблиць та ін. Актуалізація і корекція триває від 5 до 7 хвилин.

2. Повідомлення теми, мети, завдань уроку.Залучити учнів до цілеспрямованої навчальної діяльності можна за умови, якщо що вони чітко знають, усвідомлюють, що саме будуть вивчати на уроці, якого результату повинні досягнути. Тему будь-якого уроку можна повідомити на початку уроку чи при переході до роботи над новим матеріалом. Мету і завдання уроку можна "донести" до учнів у формі проблемного завдання, евристичного запитання, пізнавальної задачі, які попередньо необхідно записати на дошці або плакаті. Важливим завданням учителя на цьому етапі є "переведення" дидактичної мети і завдань уроку у внутрішній план, мотиви діяльності кожного учня. Виховні завдання учням не повідомляються. Повідомлення теми, мети і завдань уроку сприяє підвищенню організаційної чіткості і цілеспрямованості уроку.

3. Мотивація навчальної діяльності учнів. Під мотивацією розуміють застосування різних способів формування в учнів позитивних мотивів і ставлення до навчання. Мотивацію як етап уроку виділяють умовно, бо вона здійснюється на протязі всього заняття, на кожному
з його етапів, різними способами залежно від дидактичної мети, логіки процесу засвоєння знань, типу уроку. Основними способами мотивації є: показ практичного значення знань, наведення цікавих прикладів, створення ситуацій успіху, повідомлення учням теоретичної
значущості навчального матеріалу, постановка далеких і близьких перспектив у навчанні. До важливих засобів формування в учнів мотивів та пізнавальних інтересів належать: чітка організація і логіка процесу навчання, авторитет учителя, стиль спілкування, залучення учнів до самостійного здобування знань та ін.

4. Сприймання і первинне усвідомлення нового навчального матеріалу, осмислення зв'язків і відношень об'єктів вивчення. Сприймання тісно пов'язане з увагою, мисленням, пам'яттю і мовою учнів, тому воно вимагає комплексного застосування словесних методів навчання, спостереження, проведення дослідження і практичної роботи, використання методів ілюстрування і демонстрування. Ефективне засвоєння навчальної інформації забезпечується також поєднанням усного викладу із самостійною роботою учнів з підручником чи наочними посібниками, таблицями, схемами. Успішна навчальна діяльність учнів на цьому етапі передбачає уміння зосереджуватися на змісті матеріалу, уважно слухати усний виклад, робити короткі записи у формі плану, тез, конспектів. Результатом цього етапу є осмислення зв'язків і відношень в об'єктах вивчення, розкриття їх сутності.

Основні прийоми, що забезпечують осмислення: аналіз, синтез, абстрагування, конкретизація, порівняння, розв'язання евристичних і пізнавальних завдань тощо.

В сучасній школі деякі вчителі (Н.Гузик) здійснюють виклад матеріалу великими одиницями (повідомляють найбільш суттєве, основне, яке і підлягає засвоєнню), що передує самостійній роботі учнів з підручником.

З метою підвищення ефективності усного викладення застосовують такі способи активізації розумової діяльності учнів: створення проблемних ситуацій, фіксація основних елементів знань у вигляді опорних схем; застосування системного підходу під час вивчення складних об'єктів; постановка пізнавальних запитань і завдань.

5. Узагальнення і систематизація знань.Під цими процесами розуміють мисленнєве виділення будь-яких властивостей, які належать певному класу предметів, приведення в єдину систему засвоєних на уроці понять, виявлення її окремих компонентів і взаємозв'язків між ними. Такими системами знань є наукові теорії (поняття, вихідні положення, факти і наслідки).

Цей етап має місце в різних типах уроків І здійснюється на різних рівнях: на рівні однієї теми, декількох тем, цілого розділу. Основними прийомами поурочного узагальнення і систематизації знань є: порівняння і співставлення, перехід від одиничного до загального, складання систематизуючих таблиць, схем, графіків, діаграм, написання звітів.

6. Застосування знань в стандартних і змінених умовах. Основне завдання цього етапу – якісне засвоєння учнями знань і способів виконання дій, формування первинних навичок. Цього можна досягти за допомогою системи вправ; вступних, пробних, тренувальних, творчих. Послідовність виконання вправ створює умови для ефективної самостійної роботи. Для застосування знань використовуються також самостійні, письмові і практичні роботи.

7. Підсумки уроку і повідомлення домашнього завдання.Цей етап передбачає співставлення мети і завдань уроку з одержаними результатами, виявлення рівня засвоєння учнями нових понять, фактів, законів, способів дій. Для вчителя важливо оцінити роботу всього класу та окремих учнів, обґрунтувати виставлені бали і дати відповідні педагогічні рекомендації стосовно вдосконалення навчальної роботи.

Домашнє завдання не завжди може бути повідомлене в заключній частині уроку, а тоді, коли цього вимагає логіка навчального процесу. Виконання домашнього завдання передбачає удосконалення засвоєних знань, їх застосування, узагальнення і систематизацію. Важливим завданням учителя є: пояснити зміст роботи, прийоми і послідовність її виконання та оформлення результатів. Зміст багатьох домашніх завдань є логічним продовженням класної роботи. Домашні завдання не повинні перевантажувати учнів. У тому випадку, коли завдання складне, вчителю необхідно переконатися, наскільки учні зрозуміли його суть, оволоділи прийомами виконання.

З метою розвитку здібностей і творчості учнів необхідно індивідуалізовувати домашні завдання. Для цього виділяють або спеціально розробляють три варіанти завдань: перший (високий рівень складності) - вимагає творчого підходу і пізнавальної самостійності; другий (середній рівень складності) - передбачає розв'язання складних завдань, які містять вказівки чи підказки; третій (низький рівень складності) - передбачає виконання завдань переважно репродуктивного характеру. Ефективною формою індивідуалізації домашньої роботи є підготовка завдань на картках.

Результативність уроку в значній ступені залежить від комплексу соціальних і психолого-педагогічних вимог, які обумовлені завданнями школи, закономірностями і принципами навчання. Ці вимоги умовно можна поділити на такі групи: дидактичні (мета і завдання уроку, оптимальний зміст, методи і форми навчання, принципи навчання), психологічні (урахування особливостей психічних процесів учнів), організаційні (раціональне використання часу, обладнання), санітарно-гігієнічні (температурний режим, попередження розумової перевтоми учнів, різноманітність видів діяльності), виховні (виховання творчого ставлення до праці, свідомої дисципліни, культури розумової праці).

4. Підготовка вчителя до уроку, самоаналіз його результатів

Ефективність уроку значною мірою залежить від підготовки вчителя. У підготовці вчителя до уроку виділяють такі етапи: попередній і безпосередній.

Попередня підготовка до уроку передбачає детальне ознайомлення із змістом та вимогами навчальної програми з предмета, роботу з підручником чи посібником, з психолого-педагогічною та методичною літературою, вивчення досвіду роботи інших вчителів, самоаналіз результатів власної діяльності. Цей етап розпочинається із створення календарно-тематичного плану, в якому встановлено терміни вивчення тем, визначено типи уроків, передбачено інші форми організації навчання.

Безпосередня підготовка вчителя до уроку передбачає, насамперед, створення поурочного плану-конспекту, який допомагає цілеспрямовано провести урок. Системний підхід до планування уроку вимагає дотримуватися такої послідовності дій: 1. Конкретизувати мету і завдання уроку з урахуванням необхідності комплексного розв'язання завдань освіти, виховання і розвитку учнів: а) урахувати навчальні можливості учнів, мотиви їх діяльності, інтереси і здібності, рівень розвитку; б) проаналізувати зміст теми в підручнику і виявити його освітні, розвивальні і виховні можливості; в) встановити зв'язки між попереднім і наступним навчальним матеріалом, проаналізувавши навчальну програму чи методичний посібник.

1. Визначити обсяг і зміст навчального матеріалу:

а) виявити світоглядні положення та ідеї;

б) встановити взаємозв'язки між різними компонентами навчального матеріалу (теоретичним, емпіричним, практичним);

в) виявити міжпредметні зв'язки;

г) при необхідності доповнити зміст новими фактами і практичними завданнями.

2. Вибрати оптимальні методи і прийоми навчання з урахуванням вимог дидактичних принципів, змісту навчального матеріалу, рівня пізнавальної діяльності учнів (репродуктивний чи пошуковий), забезпечити оптимальне поєднання методів навчання для розв'язання кожного дидактичного завдання.

3. Вибрати форми організації навчання (індивідуальна, парна, групова, фронтальна), визначити тип уроку, його макро- і мікроструктуру.

4. Вибрати дидактичний апарат уроку, встановивши його відповідність змісту матеріалу (підготовка приладів, схем, діаграм, малюнків, роздаткового матеріалу тощо).

5. Визначити зміст І методику виконання домашнього завдання, самостійної роботи за матеріалами уроку.

Підготовка вчителя до уроку завершується створенням конкретного плану-конспекту уроку, яким можна користуватися в наступні роки за умови внесення в його зміст необхідних коректив.

Професійна діяльність учителя, якій властива функція педагогічного аналізу (самоаналізу), дозволяє об'єктивно вивчити й оцінити результати процесу навчання, знайти причини вад у роботі і розробити на цій основі власне педагогічне рішення, що забезпечує перехід цієї діяльності у більш якісний стан. Щоб об'єктивно відобразити зміст уроку, який є діалектичним процесом, необхідно подолати низку утруднень, що супроводжують цю діяльність: 1) складність уроку як динамічної системи робить його малодоступним для об'єктивного аналізу; 2) всі компоненти уроку через їх взаємозв'язок і взаємозалежність важко спостерігати і контролювати; 3) урок неможливо вивчати, аналізувати ізольовано від інших уроків.

Відобразити урок як системний процес, знайти причини позитивних сторін і вад можна лише за умови характеристики уроку як складної динамічної системи, яка має декілька підструктур, що підпорядковані загальній меті. Тому таку систему до цілі аналізувати з позицій системного підходу. На уроці, незалежно від його типу, мають місце такі дидактичні компоненти: мета і завдання, зміст, методи і форми організації навчальної діяльності учнів, результати. Названі компоненти утворюють цілісну динамічну систему.

Через складність і багатоаспектність взаємодій, які мають місце в процесі навчання й аналітичної діяльності вчителя, особливого значення набуває його вміння аналізувати результати своєї праці. Як писав К.Ушинський, "усвідомлення себе в своїй діяльності є механізмом формування педагога" (215), Пригадаймо також, що практичний досвід таких педагогів, як А Макаренко і В, Сухомлинський, здобув широку популярність, окрім всього іншого, також і тому, що вони зуміли його описати, глибоко, всебічно проаналізувати.

Самоаналіз пов'язаний із внутрішніми факторами особистісного розвитку і є дотичним до процесів самоспостереження, самоконтролю, самооцінки. Об'єктивними критеріями для оцінювання своєї роботи є результати педагогічної діяльності, тобто навчальні успіхи учнів, оцінка зі сторони представників дирекції школи, колег, учнів, суб'єктивні відчуття, Важливо також, щоб у вчителя був сформований професійний ідеал (взірець), який міг би слугувати еталоном для порівняння й оцінки власної діяльності та професійно-особистісних якостей.

Вибір цілей аналізу (самоаналізу) передбачає вивчення основних об'єктів педагогічної діяльності вчителя. До них слід віднести:

1) оцінку ступеня досягнення на уроці освітніх, виховних і розвивальних цілей;

2) визначення ступеня реалізації одного чи декількох принципів навчання;

3) оцінку правильності вибору засобів досягнення цілей уроку:

а) змісту навчального матеріалу;

б) методів і прийомів навчання;

в) наочно-технічного обладнання;

4) визначення якості знань, умінь і навичок учнів, рівня сформованості загальних навчальних умінь.

Серед великої кількості об'єктів педагогічного аналізу (самоаналізу) найбільш важливими є основні компоненти педагогічної діяльності вчителя, які відображають його цільові, змістові, операційні І результативні сторони. До того ж, в центрі уваги вчителя повинні бути не стільки педагогічні явища, скільки зв'язки, взаємозалежності між ними.

Учителю необхідно аналізувати результати своєї праці в різних аспектах; дидактичному психологічному, організаційному, виховному, санітарно-гігієнічному.

5. Інші форми організації навчання

Спеціальними або додатковими формами організації навчання, що доповнюють і розвивають класно-урочну діяльність учнів є: практикум, семінарські і факультативні заняття, навчальні екскурсії, співбесіда, індивідуальні та групові консультації, домашня навчальна робота учнів.

Семінарські заняття – використовують в старших класах після вивчення основних розділів програми з метою розвитку інтересу до навчального предмету, підвищення ефективності колективної роботи з осмислення й систематизації знань, формування в учнів уміння самостійно здобувати знання. Технологія підготовки і проведення семінарського заняття передбачає певну послідовність дій учителя й учнів, яка включає два етапи.

І. Підготовчий етап:

1. Вибір теми семінару, формулювання його мети, завдань, основних і додаткових питань.

2. Розподіл пізнавальних завдань між учнями з урахуванням індивідуальних
особливостей.

3. Підбір основних інформаційних матеріалів.

4. Проведення групових та індивідуальних консультацій, перевірка конспектів.

II. Основний етап:

1. Повідомлення теми, мети, завдань заняття.

2. Мотивація навчальної діяльності.

3. Ознайомлення з доповідями, що підготували учні.

4. Обговорення доповідей, рецензування відповідей.

5. Підведення підсумків.

В залежності від складності і об'єму вимог шкільні семінари умовно поділяють на три групи:

1) підготовчі заняття;

2) власне семінарські;

3) міжпредметні семінари.

Під час проведення підготовчих семінарів учнів ознайомлюють з новими формами роботи; розвивають уміння самостійно вивчати програмний матеріал, складати план і тези виступу, брати участь в обговоренні питань семінару, вести дискусію. За цільовою спрямованістю підготовчі семінари поділяють на семінари повторення і систематизації знань, умінь і навичок; семінари вивчення нового матеріалу; змішані семінари, які передбачають розв'язання не однієї, а декількох дидактичних цілей.

Власне семінарські заняття за дидактичною метою поділяють на семінари вивчення нового матеріалу; семінари узагальнюючого повторення (залік); змішані або комбіновані семінари. За способом проведення (методом) семінарські заняття є таких видів: розгорнута бесіда, диспут, коментоване читання, розв'язування задач, обговорення доповідей, повідомлень, результатів творчих робіт.

Міжпредметні семінари передбачають обговорення і повідомлення доповідей, підготовлених на основі матеріалів різних предметів, які комплексно висвітлюють обрану тему. Різновидом міжпредметного семінару є семінар-конференція, який проводять з метою підведення підсумків довготривалої дослідної роботи або виробничої практики. Такі конференції можуть бути присвячені актуальним проблемам художньої літератури та історії, біології і хімії, математики і фізики.

Практикум – це така форма організації процесу навчання, яка забезпечує самостійне виконання учнями практичних і лабораторних робіт і застосування засвоєних раніше знань, умінь і навичок. Цю форму використовують після вивчення великих розділів навчального курсу або в кінці навчального року.

Технологія проведення практикуму передбачає поділ учнів на малі групи, кожна з яких виконує певний вид лабораторної чи практичної роботи (диференційоване навчання). Складні роботи доручають учням з високим рівнем підготовки. Важливою умовою проведення практикуму є глибокі знання, міцні навички й уміння. Тому йому передують уроки повторення, узагальнення і систематизації навчального матеріалу.

Засобом управління навчальною діяльністю під час проведення практикуму виступає інструкція, яка регламентує і визначає дії учнів. Водночас, лабораторні і практичні роботи повинні бути дослідницькими, спрямованими на формування в учнів критичного мислення, уміння здійснювати перевірку наукової достовірності певних закономірностей і положень.

Структура практикумів передбачає таку послідовність етапів:

1. Повідомлення теми, мети і завдань практикуму.

2. Мотивація навчальної діяльності учнів.

3. Актуалізація опорних знань, умінь і навичок.

4. Ознайомлення учнів з інструкцією. Підбір необхідного обладнання і матеріалів.

5. Виконання роботи учнями під керівництвом вчителя.

6. Складання звіту.

7. Обговорення і теоретична інтерпретація отриманих результатів роботи.

Факультатив – форма організації навчання, основними завданнями якої є поглиблення знань учнів старших класів з окремих предметів, розвиток їх пізнавальних інтересів і творчих здібностей, підготовка до свідомого вибору професії, до майбутньої праці в тій чи іншій галузі виробництва, культури і мистецтва. Факультативи відкривають широкі можливості для стимулювання розумової діяльності учнів і є з'єднувальною ланкою між уроками і позакласними заняттями.

Факультативи забезпечують ефективне групове диференційоване навчання, бо, на відміну від інших форм навчання, для них притаманними є такі особливості, як спільність пізнавальних інтересів учнів, їх позитивне ставлення до вивчення даного матеріалу. пізнавальна активність.

За освітніми завданнямиє такі види факультативів: поглибленого вивчення навчальних предметів; вивчення додаткових дисциплін (логіка, друга іноземна); вивчення додаткової дисципліни з придбанням спеціальності (стенографія, машинопис); міжпредметні факультативи (курс "Єдність матеріального світу" - суспільствознавство + фізика + біологія).

Кожний з цих видів факультативів поділяють на теоретичні, практичні і комбіновані (за дидактичною метою).

Теоретичні факультативи використовують для поглибленого вивчення окремих тем розділів, розкриття складних теоретичних проблем. Вони мають таку структуру:

1. Обґрунтування актуальності теми, її теоретичного і практичного значення створення проблемної ситуації.

2. Розкриття проблеми (пояснення вчителя, виступи з рефератами учнів, розв'язання
проблемних завдань, проведення досліджень, демонстрація фільмів тощо).

3. Обговорення результатів пошуку (аналіз учнями обґрунтованих положень, корекція неправильних уявлень).

4. Систематизація знань, їх аналіз.

5. Теоретичні факультативи проводяться у формі лекції, семінарських, науково-теоретичних конференцій. Практичні факультативи забезпечують формування навичок і вмінь дослідницького характеру в процесі розв'язання технічних завдань.

Вони мають таку структуру:

1. Постановка завдань, обґрунтування їх актуальності і практичної значущості (при необхідності, проводиться інструктаж).

2. Розв'язання завдань і конкретизація результатів роботи,

3. Обговорення результатів, підведення підсумків роботи.

Комбіновані факультативи проводяться у формі науково-практичних конференцій. комбінованих чи лекційно-практичних уроків, їх структура залежить від дидактичних завдань І передбачає різні комбінації компонентів.

Навчальна екскурсія – це проведення навчального заняття в умовах виробництва. природи, музею з метою спостереження і вивчення учнями різних об'єктів, явищ дійсності, їх взаємозв'язків і взаємозалежностей. Характерною ознакою екскурсії є те, що вивчення об'єктів пов'язане з рухом учнів, з їх м'язовими зусиллями і здійснюється через "живе" спостереження і вивчення в реальних умовах.

Перед екскурсією постають такі завдання: збагатити знання учнів; встановити зв'язки теорії з практикою, з життям; виховувати шанобливе ставлення до праці, до природи: розвивати творчі здібності, спостережливість, пам'ять, формувати естетичні почуття; активізувати пізнавальну екскурсія, як правило, триває від 45 до 90 хв.

Щоб успішно провести екскурсію, учитель повинен всебічно підготуватися, попередньо ознайомитися з об'єктами вивчення, маршрутом пересування, розробити, детальний план, організувати учнів. Важливими чинниками ефективного проведення екскурсії є ерудиція вчителя, здатність до імпровізації, комунікативна культура та ін.

По відношенню до навчальних програм екскурсії поділяють на:

1) програмні (рекомендовані навчальними програмами);

2) позапрограмні (виходять за межі програми).

За змістом навчальні екскурсії є тематичні і комплексні (оглядові). Тематичні екскурсії проводять у зв'язку з вивченням одної чи декількох взаємопов'язаних тем (з природознавства). Комплексні охоплюють взаємопов'язані теми двох чи декількох навчальних предметів.

За часом проведення екскурсії поділяють на вступні, поточні, підсумкові. Вступні екскурсії передують вивченню нового матеріалу (учні засвоюють опорні поняття, отримують наочні уявлення і практичний досвід, знайомляться з фактами). Поточні екскурсії проводять паралельно з вивченням теоретичного матеріалу з метою забезпечення більш глибокого його розуміння, доповнення новими уявленнями, Підсумкові екскурсії проводять в кінці навчального року або після вивчення розділу програми з метою узагальнення і систематизації теоретичних знань, поглиблення і закріплення навичок та вмінь Важливе завдання цього виду екскурсії – сприяти виявленню зв'язку вивченого на уроках матеріалу з реальними процесами або явищами.

Структура екскурсії: повідомлення теми, мети, завдань екскурсії; мотивація навчальної діяльності; актуалізація чуттєвого досвіду і опорних знань; сприйняття форм і зовнішніх особливостей об'єктів; узагальнення і систематизація знань; підведення підсумків екскурсії і повідомлення індивідуальних завдань; оформлення результатів роботи.

Вимоги до екскурсії:наявність в школі системи екскурсійної роботи; ретельна підготовка вчителя; чітке визначення освітніх і виховних завдань; вибір оптимального змісту та екскурсійних об'єктів; дотримання логіки пізнавального процесу; систематичне створення проблемних ситуацій; оптимальний вибір адекватних методів і прийомів; раціональне поєднання слова і наочності.

Основними методами навчання під час екскурсії є: розповідь, пояснення, бесіда. спостереження, дискусія, створення схем, замальовок та ін.

Індивідуальні і групові консультації проводять з метою допомогти учням подолати прогалини в знаннях І попередити відставання в учінні. Ця форма використовується також і для задоволення потреб окремих учнів в поглибленому вивченні різних предметів, техніки, мистецтва. Консультації проводять в позаурочний час. Вони можуть бути індивідуальними І груповими, мати характер співбесід, самостійного виконання учнями завдань під керівництвом учителя.

Домашня навчальна робота учнів доповнює їх урочну роботу і відрізняється більшою самостійністю та відсутністю безпосереднього керівництва з боку вчителя. Основна мета домашньої роботи – поглибити знання, одержані на уроці, удосконалити вміння, забезпечити розвиток самостійності мислення учня.

Ефективність домашньої навчальної роботи залежить від таких умов:

1) сформованості в учнів пізнавального інтересу до змісту і завдань, розуміння ними мети цієї роботи (творчий характер, зв'язок з життям, практикою);

2) педагогічне керівництво і контроль з боку вчителя, батьків, що виховуватиме відповідальне ставлення до виконання домашнього завдання;

3) дотримання дидактичного принципу доступності навчання;

4) сформованість в учнів навичок самостійної роботи і самоконтролю;

5) дотримання нормативів максимальних навантажень учнів, їх діагностика і планування.

Підготовка учнів до виконання домашнього завдання здійснюється на уроці, коли в них формуються навички самостійної роботи, коли вчитель пояснює зміст і методику виконання. Домашнє завдання необхідно записати на дошці і в щоденниках (до завершення уроку)

Основні правила виконання домашньої роботи: працювати за планом; насамперед виконувати більш складні завдання (теоретичні чи письмові); систематично здійснювати самоконтроль, дотримуватися режиму роботи (перерви через кожні 30-40 хв. або після виконання завдання з певного предмету).

Перевірка і оцінка результатів домашньої роботи здійснюється на уроці в процесі опитування, виконання самостійної роботи, шляхом швидкого перегляду письмових робіт, повторення вивченого, розв'язання задач і вправ, виконання лабораторних робіт.