7 січня - Різдво Христове

/Files/images/tehnchna_papka/ркен.jpg

Різдво Христове — велике християнське свято, день Народження Ісуса Христа, Спасителя світу і Відкупителя людей з полону гріха. Свято Різдва Христового вважається другим після Пасхи (Великодня) великим святом, хоча у багатьох католицьких країнах народне благочестя досі відводить йому головне місце серед свят.

Різдвяна легенда

Свято Різдва належить до великих християнських, так званих Дванадесятих неперехідних свят, та має п'ять днів передсвяткування і шість днів післясвяткування і завершується святом Обрізання Господнього.

Цього дня сталася велика для всього християнського світу подія — народження Ісуса Христа у Вифлеємі (Ісус у перекладі з єврейської означає «спасіння»). Усі християни переконані, що Ісус Христос був посланий Богом на землю задля спокутування гріхів і спасіння людства. Старозавітні пророки провістили місце і час народження Спасителя світу — 5508 рік від створення світу. Отже, 7 січня — це день народження Сина Божого на землі. Від цього дня починається відлік часу.

Згідно з переказами Євангелія, мати Ісуса Христа Марія та її чоловік Йосип жили в Назареті, а до Вифлеєму прийшли, виконуючи наказ правителя Августа з'явитися всьому населенню на перепис. Оскільки на перепис населення Римської імперії зібралося дуже багато людей, Марія та Йосип не змогли знайти місця для ночівлі, а тому їм довелося шукати прихистку в невеликій печері, де за поганої погоди зазвичай ховалися чабани. Там Марія і народила Сина Божого. Тоді янгол спустився з неба й повідомив чабанам, які в цей момент не спали, що Бог народився. Чабани перші прийшли вклонитися немовляті.

На небі засяяла Вифлеємська зоря, що сповіщала світу про народження спасителя та вказувала шлях до Царя всіх людей. За пастушками до печери з Марією та Ісусом Христом прийшли язичницькі мудреці й принесли Богу подарунки: золото, ладан і миро. Золото символізувало царську владу, ладан — Божу волю, смирно — долю пророка. До речі, саме тих давніх часів сягає традиція виготовляти вифлеємську зірку та прикрашати нею новорічну ялинку.

Пославши свого Сина на землю, Бог-отець намагався показати людству важливість любові, добра, співчуття та взаєморозуміння між людьми. День народження Ісуса Христа — найбільш широко шанований день народження у світі. Люди різних соціальних верств, матеріального становища, переконань і поглядів не минають це свято своєю увагою.

Історія свята

Історична наука вважає, що Різдво запозичене християнами з язичеських культів. У стародавніх релігіях відзначалося народження богів – давньоєгипетського Осіріса, давньогрецького Діоніса, давньоіранського Мітри та ін. Дати цих свят припадали на кінець грудня – початок січня, дні зимового сонцестояння, "повороту до весни".

У процесі свого становлення християнська церква поступово витісняла давні свята. Утверджуючи християнство та вчення про єдиного Бога на теренах Київської Русі, перші отці церкви переосмислили язичницьку атрибутику у християнському контексті та зберегти у церковній традиції чимало з того доброго та істинного, що існувало в язичництві. Зокрема - сільськогосподарський хліборобський календар, який багато в чому був розроблений ще в язичницькі часи. Таким чином, в Україні, як і в інших країнах світу, день початку нового сонячного, хліборобського, року отримав новий, християнський зміст, як Різдво, свято народження Божого Сина, Спасителя світу.

Відповідним чином була змінена й обрядовість, магічні дії й обряди язичництва були замінені на молитви й обряди прославлення і прохання до Всевишнього, щоб у наступному році він дав людям добрий урожай. Відповідно до нового вчення був дещо переосмислений в плані символіки і обрядовості, але по суті залишений без змін, звичай поминання предків, старих дідів, праотців, які згідно православного вчення за свої добрі вчинки, зокрема відносно своєї родини, мають вічне життя у Бога в небесних поселеннях серед святих і праведників. Так само як на святковому богослужінні, у святкуванні Різдва мали брати участь усі приналежні до родинного кола. На Святому Вечорі властиво зосереджується взагалі головна увага свята, і на саме Різдво залишається тільки Служба Божа в церкві та відвідування і гостювання родичів та знайомих з відповідними розвагами та забавами.

Спочатку 6 січня було потрійним святом народження, хрещення й богоявлення Христа. У IV столітті 25 грудня стали відзначати народження, а 6 січня — хрещення та богоявлення. І лише наступного століття Різдво Христове міцно увійшло в життя християн. Розбіжність у святкуванні Різдва західними і східними церквами викликана тим, що вони користуються різними календарними системами. Православна церква святкує його 7 січня (25 грудня за старим стилем), а католицька церква — 25 грудня за новим стилем. У X столітті християнство було запроваджено на Русі, й відтоді свято Різдва Христового стало невід'ємною частиною нашої культури.

Традиція різдвяного святкування

Різдву, за церковним статутом, передував чотиритижневий Різдвяний піст (Пилипівка), з 27 листопада до 6 січня. У цей час виконувалися всі хатні роботи: світлицю білили, прибирали розписами, вивішували найкращі рушники, розкладали килими. Покуття оздоблювали особливо урочисто й прикрашали запаленою свічкою чи лампадою. Тут ставили перший символ усіх трьох зимових свят — дідух (сніп з колосків жита чи пшениці, зібраних наприкінці жнив). Зерно з дідуха зберігали до весни, примішуючи потім до посівного — для забезпечення багатого врожаю. Особливого значення надавали різдвяній погоді. По ній визначали майбутній врожай. Різдвяні свята в Україні, за язичницькою традицією, пов’язані із культом предків, з шануванням душ померлих. Відтак, узвар і особливо кутя, які обов’язково мають бути на кожному столі – насправді є поминальними стравами.

Вранці 7 січня українці йшли до церкви, щоб віддати шану новонародженому Христові. Після закінчення церковної відправи родина знову збиралася на святковий обід, який вже не був пісним, та починалася велика різдвяна гостина. Сало, печінка, ковбаса, різні смаженості та копченості, все за чим сумувала під час посту душа, повинно стояти на столі.

По обіді наступає час заслуженого відпочинку. В гості ж потрібно йти вже після обіду. Одружені діти, як правило, йдуть до своїх батьків. Дуже давньою є українська традиція миритися в цей день, пробачати одне одному образи, вільні й мимовільні, щоб на повну міру відчути радість життя.

Коляда

Споконвіку існував у нашому народі гарний звичай бажати один одному і господарям щастя-здоров'я, многих літ і всяких статків у хаті і родині. Вже по Святій Вечері українці починали ходити по хатах, піснями та відтворенням побутових сценок поздоровляли господарів та їхніх дітей та вінчували їм злагоду й достаток. Колядувати починають не в усіх місцевостях України одночасно: на Покутті діти ідуть колядувати вже на Святий Вечір; на колишній Гетьманщині, в Слобідській Україні та в Гуцульщині — на перший день Різдва Христового, після того, як у церкві скінчиться Богослуження. На Західному Поділлі йдуть колядувати на другий день свят вранці.

Готувалися до колядування заздалегідь — виготовляли колядницькі обладунки: восьмикутну зірку, маски Кози, Ведмедика. Різдвяні колядницькі гурти споряджали переважно парубки. Вони обирали отамана — хлопця, котрий вирізнявся спритністю, дотепністю і якого в селі поважали. Крім того, він мав уміти гарно починати пісню, зробити в ній вивід. Традиційний одяг колядницьких ватаг — білі та коричневі кожушки й свитки, чоботи власної роботи, хустки або віночки у дівчат. Святкові ватаги залежно від регіону різнилися своїм кількісним складом і обрядовими персонажами.

Дитяча коляда

Колядують діти, дорослі парубки та дівчата, а в Галичині інколи колядують і ґазди. Але першими оповісниками народження Христа в різдвяних обрядах у давнину були діти та підлітки, які обходили ватагою багаті й бідні оселі, співаючи колядки та щедрівки. І в кожній хаті світлішало, людям ставало легше на душі. Колядників чекали з нетерпінням і щедро віддячували їм яблуками, горіхами, бубликами. Вважалося, чим більше дітей завітає до хати, тим щедрішим для її господарів буде новий рік. Колядували, як правило, лише хлопчаки: дівчатка у різдвяних обрядах участі не брали, оскільки за давнім віруванням на великі свята першими мають з'являтися представники чоловічої статі.

Старий рік минає (колядка)

Старий Рік минає Новий наступає | (2)

Новий наступає

Пане Господарю Великий Владарю | (2)

Великий Владарю!

Дайте нам з Полиці із Медом Пшениці | (2)

Із Медом Пшениці!

А ще щось такого до того смачного | (2)

До того смачного!

Новий Рік приxодить Щастя в Дім приносить | (2)

Щастя в Дім приносить!

(Записано зі слів Вознюк Галини Мусіївни,83 роки, жительки с.Круки Радивилівського району)

У Вифлиємі нині новина

У Вифлиємі нині новина,

Пречиста Діва родила сина

В яслах сповитий поміж бидлями

Спочив на сіні Бог необ’ятий.

Мати Марія Сина леліє,

Йосип старенький пелени гріє.

О, Цар Всесвіту, земної волі

Благослови нам всім вічну долю.

А ясна зірка світу голосить:

Месія радість щастя приносить

До Вифлиєма спішім всі нині,

Бога вітаймо в бідній яскині.

За світлом зірки, десь аж зі сходу,

Йдуть Троє Царів княжого роду.

Золото в дари, кадило, миро,

Враз з серцем щирим, несуть офіру.

Вже херувимі славу співають,

Ангельські хори Царя вітають.

Пастир убогий несе що може,

Щоб одарити дитятко Боже.

Ісус малий ми небагаті

Золото в дари не можемо дати,

Ми дар цінний несем від миру,

Це віра серця і любов щира.

(Записано зі слів Повх Ганни Іванівни,86 років, жительки с.Копані Радивилівського району)

Звичай колядування має свою давню історію, коріння якої сягає ще давніх часів. Колядки пов'язані з днем зимового сонцестояння, яке наші предки називали святом Коляди. Його святкували 25 грудня. Вважалося, що в цей день Сонце з'їдає змій Коротун. Всесильна богиня Коляда народжувала нове сонце — маленького Божича. Язичники намагалися захистити новонародженого: вони проганяли Коротуна, який намагався з'їсти нове Сонце, а потім ходили від хати до хати, щоб сповістити людей про народження нового Сонця, і зображення цього сонця носили з собою. Як тільки на небі сходила зоря, колядники заходили в двір, кликали господаря і співали його родині величальних пісень про сонце, місяць, зорі. Ці пісні й стали називатиколядамиабо колядками.

Згодом, із появою християнської релігії обряд колядування був приурочений до Різдва Христового і в колядках з’явились біблійні і світські мотиви. Традиція колядування збереглася й до сьогодні. Як тільки на небі являється перша зоря — розпочинається Свята Вечеря, а діти збираються гуртом і йдуть вітати усіх колядками з народженням Христа!

/Files/images/tehnchna_papka/р.jpg

Пісня Вифлеємського Вогню Миру

В небі зірка спалахнула,

В серці іскра промайнула -

Десь народився Господь.

З меду і з полину, у блаженну днину

Я вітатиму Його.

Хай співає небо, я іду до Тебе,

Я вітатиму Його.

Приспів:

Вогонь любові, вогонь добра,

Неси у світлі ліхтаря.

Хай знає кожен Божий дім -

Ми понесем вогонь, даруючи любов

Усім

Місячне проміння стукає у шибку,

Тихо кличе нас у даль.

Серце звеселяє, душу зігріває

Миті сонячний розмай.

Сила твого серця

хай в ділах озветься.

І воскресне на устах.

Приспів

Янголи співають, Бога звеселяють.

Щастя будять у серцях.

Радість світ єднає, небо нам співає,

І освітлює той шлях.

Ніжністю дитина -

Щира і невинна

Нас веде у майбуття.

(Записано зі слів Гаврищука Філімона Микитовича,87 років, жителя с.Копані Радивилівського району)

Святая Варвара

Свята Варвара

Церкву збудувалаРадуйся, радуйся небоЗемля веселисяХристос народився!Церкву збудувалаІз трьома верхамиРадуйся, радуйся небоЗемля веселисяХристос народився!Із трьома верхамиІз трьома вікнамиРадуйся, радуйся небоЗемля веселисяХристос народився!А в перше віконцеСвіти ясне сонцеРадуйся, радуйся небоЗемля веселисяХристос народився!А в друге віконцеСвіти ясен місяцьРадуйся, радуйся небоЗемля веселисяХристос народився!А в третьє віконцеСвітять ясні зоріРадуйся, радуйся небоЗемля веселисяХристос народився!

(Записано зі слів Білецької Теклі Марківни,пом. у 2000р., жительки с.Круки Радивилівського району)

По всьому світу стала новина

По всьому світу стала новина:

Діва Марія Сина родила.

Сіном притрусила,

В яслах положила

Господнього Сина. (2)

Діва Марія Бога просила:

– В що ж би я Сина свого сповила?

Ти, Небесний Царю,

Прищли мені дари,

Сього дому господарю. (2)

Зійшли ангели з неба до землі,

Принесли дари Діві Марії:

Три свічі воскові,

Ще й ризи шовкові

Ісусові Христові. (2)

Засіяла звізда з неба до землі,

Зійшли ангели к Діві Марії.

Співають Їй пісні,

Господній Невісті,

Радості приносять. (2)

(Записано зі слів Гнатюк Людмили Трифонівни,85 років, жительки с.Круки Радивилівського району)

Парубоцька коляда

Крім дітей, на перший день Різдвяних свят колядують і дорослі парубки — ці вже ходять із «звіздою» та дзвоником. «Звізду» роблять з дерев'яної обичайки та тоненьких дощечок — шалівок. Рівнож не п'ять і не шість, а сім. Звізда декорується кольоровим папером, стрічками. В середині — образок «Народження Христа» і свічка.Ватага колядників — п'ять осіб: береза, звіздоноша, дзвонар, міхоноша та запасний, що має завдання допомагати міхоноші.Такі колядники колядують у хаті перед об¬разами. Спочатку підходять до вікна, і береза гукає:— Пане господарю, благословіть Христа славити!Інколи, як де ведеться, такого благословення випрошують усі — хором:По цьому дому, по веселому, Чи дозволите колядувати, Колядувати, дім звеселяти, Дім звеселяти, дітей збудити, Христа славити?!— Просимо! — відзивається з хати господар, відчиняючи двері. Хлопці заходять до хати, скидають шапки, стають перед образами і під «дзеленькання» дзвоника співають.За таку колядку господар дає, бувало, цілого калача, а то й запрошує всю ватагу до столу, як бажаних гостей. Вип'ють по чарці, закусять — довго не сидять, та й постають у пошані перед господарем. Береза віншує:«За цим віншуємо вас, чесний та величний наш пане, усім добром, усім гараздом, що собі у Господа Бога жадаєте та думкою думаєте, щоб так воно і сталося! Поможи вам, Бо¬же, ці свята мирно одпровадити та других у радості й веселості щасливо діждати, а нам, колядникам, ласкаві будьте не за зле мати, що у ваш чесний та величний двір повернули. Поверни до вас, Господи Боже, ласкою своєю небесною на цілий рік і вік! Сим вас віншуємо, а самі усім чесним та ґречним низько кланяємося. Здорові будьте, в гаразді оставайтеся!»Всі колядники низько вклоняються господареві, господині, дітям, навіть наймитові, якщо він є. Отак поколядувавши в одній хаті, ватага йде до другої.

Церковна коляда

На Західній Україні колядують і старші люди — найчастіше чоловіки, що належать до церковного братства. Братчики, зібравшись, ідуть до священика. Від нього колядники йдуть до хати своїх братчиків, вітаючи їх з народженням Христа.

Нова радість стала

Нова радість стала, яка не бувала:

Над вертепом звізда ясна світу засіяла. (2)

Де Христос родився, з Діви воплотився,

Як чоловік пеленами убого повився. (2)

Ангели співають, «слава» восклицають,

На небеси і на земли мир проповідають. (2)

Давид виграває, в гуслі ударяє,

Мелодійно і предивно Бога вихваляє. (2)

І ми теж співаймо, Христа прославляймо,

Із Марії рожденного, смиренно благаймо: (2)

Ой ти, Царю, Царю, небесний Владарю,

Даруй літа щасливії сего дому господарю. (2)

Даруй господарю, його господині,

Даруй літа щасливії нашій неньці Україні. (2)

(Записано зі слів Воронко Надії Пилипівни,75 років, жительки с.Копані Радивилівського району)

Звідки в українців колядки?

Саме слово коляда походить від назви Нового Року у римлян — Саіегкіае іакіагіае, що припадав на тиждень після веселих сатурналій, у другій половині грудня місяця. Ця чужа назва «коляда», що сплелася із старослов'янським празником зимового повороту сонця і пізніше перейшла на наше зимове новоріччя, вказує на сильні греко-римські впливи в ІV-ІХ ст., коли українська колонізація досягла берегів Чорного моря і Дунаю, де вона зустрілася безпосередньо з греко-римським світом.

Цілком можливо, що наші предки разом із назвою «коляда» та деякими звичаями запозичили від греків та римлян ще щось із мотивів величальних новорічних пісень ще перед прийняттям християнства на Україні-Русі. Та все ж, немає сумніву, що греко-римські впливи зустрілися на східньослов'янському ґрунті вже з виробленою новорічною обрядовістю і величальними піснями місцевого походження.«Дуже можливо, що ті старі новорічні пісні в нас називалися власне щедрівками. Ця рідна, місцева їх назва, незнана поза українською етнографічною територією, стоїть, очевидячки, в якомусь зв'язку із щедрим, тобто багатим вечором, що замикає різдвяний цикл празників, та із тою щедрістю, багатством і достатком, який напророчують колядки й щедрівки в бажаннях для господарів».Традиційний характер організації колядницьких та щедрівницьких ватаг на чолі з «березою» у багатьох випадках нагадує стародавніх веселих скоморохів, що теж «хату звеселяли» не тільки величальними піснями, а й танцями та грою на музичних інструментах.

Небо і земля

Небо і земля, Небо і земля,

Нині торжествують.

Ангели й люди, Ангели й люди

Весело празнують:

Христос родився, Бог воплотився

Ангели співають, Царіє вітають,

Поклін віддають, Пастиріє грають,

Чудо, чудо повідають.

Во Вифлеємі, во Вифлеємі

Весела новина!

Чистая Діва, Чистая Діва,

Породила Сина!

Христос родився, Бог воплотився

Ангели співають, Царіє вітають,

Поклін віддають, Пастиріє грають,

Чудо, чудо повідають.

І ми во плоти, і ми во плоти

Богу поклін даймо:

„Слава во вишніх, слава во вишніх"

Йому заспіваймо!

Христос родився, Бог воплотився

Ангели співають, Царіє вітають,

Поклін віддають, Пастиріє грають,

Чудо, чудо повідають.

(Записано зі слів Коротун Євгенії Іванівни,62 роки, жительки с.Копані Радивилівського району)

Вертеп

Давню традицію має й український звичай від Різдва виступати з вертепом. Є підстави думати, що вже в XVII-му столітті українці виставляти на Різдво вертепну драму — це був загальновідомий і по всій Україні поширений звичай.

Будова українського вертепу

Спочатку вертепом виступав маленький ящик, обклеєний кольоровим папером, де за допомогою ляльок, закріплених на осі, розігрувалися вистави, які складалися з двох частин. У першій частині розігрувалися сцени, пов'язані з народженням Христа і біблійними персонажами; друга, світська, включала до свого сюжету житейські історії про Добро і Зло. Так про це пише етнограф Микола Маркевич: «Наш вертеп є похідний будиночок з двома поверхами. Зроблений він з тоненьких дощок і картону. Верхній поверх має балюстраду, за балюстрадою відбувається містерія: це Вифлеєм. На нижньому поверсі трон царя Ірода; долівку обклеєно хутром для того, щоб не видно було щілин, якими рухаються ляльки. Кожну ляльку прикріплено до дроту; під долівкою є кінець цього дроту: за цей кінець, придержуючи ляльку, вертепник вводить її в двері і водить у напрямку, який для неї необхідний. Розмова від імени ляльок відбувається поміж дячками, співаками і бурсаками то пискливим голосом, то басом — відповідно до потреби. Вся друга частина вистави відбувається на нижньому поверсі». Два поверхи вертепного будиночка, за християнською традицією, трактувалися як "небо" і "земля".

Щодо тексту вертепної драми, то це — цікаве поєднання книжних елементів з елементами народними. Вертепна драма складається з двох частин: різдвяної драми і механічно приєднаної до неї сатирично-побутової інтермедії. Перша частина вертепу, що іноді зветься «святою» — більш-менш стійка, а друга, народня змінюється в залежності від місцевих умов, історичного періоду та від здібностей самого вертепника.

Обидві частини — «свята» і народня — різняться між собою ще й мовою. Перша частина написана старою «книжною» мовою, а друга — створена народом і мало чим різниться від сучасної української мови.

«Свята» частина вертепу. Багато дослідників-етнографів погоджуються з тим, що свята частина вертепної драми, якщо і не була створена цілком в Академії Київській, то в усякому разі дістала там поважне літературне оформлення. Про «книжне» походження «святої» частини вертепу свідчить ще й те, що вона майже не¬змінна в усіх списках відомих нам вертепів. Друга ж (народна) частина — змінна. Так чи інакше, а «свята» частина вертепної драми виконувалася всіма вертепниками і збереглася в усіх відомих нам текстах. Кінчалася ця драма смертю Ірода, а після смерті такого лиходія люд, звичайно, має радіти, веселитися. Отже починається народно-побутова інтермедія — друга частина вертепу.

«Народна» частина вертепу, як уже сказано - витвір самого народу. В цій частині вертепу ми спостерігаємо віддзеркалення побуту населення України того часу, коли вертеп був створений.

Згодом вертеп перетворився на театралізоване дійство з великою кількістю учасників, склад яких змінюється відповідно до регіону. Зазвичай, саме у такому форматі мистецтво вертепу тішить нас і сьогодні. Хоча традиція вертепу поступово забувалася, бо, як і інші народні традиції, зазнавала гоніння, та все ж сьогодні вона знову відроджується та займає своє місце в культурі різдвяного святкування.

Вірші на Різдво Христове

Крім колядок і вертепів, був колись, а подекуди зберігся й досі, звичай виголошувати вір-ші на Різдво Христове. Виголошувати вірші ходили, звичайно, хлоп-ці-школярі, збираючись невеличкими гуртками по 2-3 особи. Змістом різдвяних віршів були священні події, про які звичайно згадує церква під час різдвяного Богослуження, Деякі з цих віршів були, очевидно, частинами вертепних драм, повні тексти яких до нас не дійшли. На «вертепне» походження цих віршів указує ще й той факт, що іноді виголошувані віршів характеризуються під пастухів, вояків царя Ірода, чорта та інших персонажів вертепних драм. Крім того, різдвяні вірші в окремих місцевостях України ще й досі називаються вертепами. Нижче подаємо, як прикладкілька різдвяний вірш з Тернопілля.

Будьте здорові та не лайте мене,Чого я прийшов — питайте мене,Чого прийшов, яким дотепом?Не сам прийшов я, а з вертепом,Щоб вам його показати і про все чудо розказати.

13 січня - Щедрий Вечір та свято Маланки

За тиждень після коляди, напередодні Нового Року (за старим стилем) — Щедрий Вечір. Це — залишок стародавнього, імовірно, дохристиянського звичаю. За християнським календарем — це день преподобної Меланії. В народній традиції обидва свята об'єднались, і тепер маємо Щедрий Вечір або свято Меланки.

Внаслідок розбіжності, яка існує між Григоріанським (світським) та Юліанським (церковним православним) календарем, українці святкують Новий рік двічі в році: офіційне святкування Нового року припадає на 1 січня, а 14 січня, яке залишилося в народній традиції важливою складовою прадавнього календарного обрядового циклу українців, сьогодні носить назву Старого Нового року.

У надвечір'я Нового року (тепер - 13 січня) у церквах відбуваються урочисті Богослужіння на закінчення Старого року, щоб наприкінці року подякувати Богові за вже отримані ласки і попросити нових на наступний рік. Як і на Свят-вечір, цього дня готують святкову вечерю, яку в народі величають Щедрою, тому що страви цього вечора не є пісними: тут на столі і кутя, і ковбаси, і холодець, і шинка...

Народні щедрівки

Щедрик добрий,Я не згірший,Дайте млинця,Котрий більший!Що щедрушка,То пампушка,Що й щедреник,То й вареник.

Щедрий вечір, добрий вечір,Добрим людям на здоров'я.А пан, як господар.Господиня, як калина.А діточки, як квіточки.Щедрий вечір, добрий вечір,Добрим людям на здоров'я!

(Записано зі слів Довгалюка Олександра Герасимовича,83 роки, жителя с.Круки Радивилівського району)

У нашій криниціПлавають синиці.А ви, молодиці,Печіть паляниці,З печі виймайте,Нам по пиріжку дайте.Щедрий вечір, добрий вечір,Добрим людям на здоров'я!А за сим словом будь же нам здоров,Можний паноньку, господареньку,Не сам з собою, з господинею,З господинею та й з діточками.Віншуємо ж тя щастям, здоров'ям,Щастям, здоров'ям та й новим роком,А й новим роком та й довгим віком!

Ой, господар, господарочку,Пусти в хату Меланочку,Меланочка чисто ходить,Нічого в хаті не пошкодить.Як пошкодить, то помиє,Їсти зварить та й накриє.Добрий вечір!

(Записано зі слів Слобоженюк Марі Антонівниї ,82 роки, жительки с.Копані Радивилівського району)

Копанівська загальноосвітня школа І-ІІ ступенів

МАТЕРІАЛИ

НА РАЙОННИЙ ФОЛЬКЛОРНИЙ ФЕСТИВАЛЬ

«РАДИВИЛІВСЬКА КОЛЯДА»

Підготувала:Мельничук С.С.,

педагог-організатор Копанівської ЗШ І-ІІст.

Вкладення
Кiлькiсть переглядiв: 678

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.